Когда один говорит: «Слава Украине!», весь мир отвечает: «Героям слава!» — обращение президента ко Дню Независимости

Президент Владимир Зеленский записал трогательное видеообращение по случаю Дня Независимости Украины. Мы приводим его полностью, без купюр или правок.

Великий народе великої України, що відзначає сьогодні великий день – День Незалежності! Свято вільних людей. Свято сильних людей. Свято гідних. Свято рівних. Українців та українок. Усіх. В усій нашій державі.

Сьогодні ми відзначаємо 32-гу річницю нашої незалежності – незалежності України. Це цінність для кожного з нас. І за це ми боремось. І в цій боротьбі важливий кожен. Бо ця боротьба за те, що важливо кожному. Це – незалежна Україна.

У великій війні немає маленьких справ. Немає непотрібних. Немає неважливих. Це стосується і людей, і дій, і слів.

Коли ми відзначаємо незалежність України, кожен може відчути в ній себе. Кожен може спитати в себе: а де ти в українській незалежності? А що твого додалося незалежності? А чим ти допоміг незалежності? І сьогодні я хочу присвятити це привітання саме тобі. Тобі, хто дає Україні незалежність.

Тобі, воїне! Ти став на захист України. Я дякую кожному солдату й матросу, кожному сержанту й старшині, кожному офіцеру, кожному генералу.

Вам – батькові українського воїна, вам – матері українського захисника. Всім українським родинам, які виховали у своїх дітях любов до України й відвагу боронити її щосили.

Дякую кожному, хто чекає рідних із фронту, кожному, хто щодня молиться за них, хто телефонує чи пише таке важливе «Як ти?», аби почути таке бажане «Все добре!» Таке цінне «Я тебе кохаю»… «Наш син зробив учора перший крок»… «Доця сьогодні сказала: «Тато»… Кожне слово важливе. І важливий кожен, хто робить так, аби це слово могло бути сказане й почуте. Хто забезпечує в країні зв’язок. Зв’язок між людьми. І це більше, ніж просто комунікація. Це зв'язок із життям. Слова підтримки. Слова подяки. І, на жаль, слова, які є найбільш болісними на війні: «Його більше немає…»

Чимало українців втратили через війну близьких. Герої, завдяки яким ми не втратили України. Я дякую і вклоняюся перед кожним і кожною з них.

Минулого тижня я відвідав наші бойові бригади. Командні пункти, пункти розташування бригад. І є те, що об’єднує їх усі.

Нашим воїнам допомагає одна додаткова унікальна броня. Броня людяності. Броня щирості. Це дитячі малюнки. Їх можна побачити в кожній бригаді. На стінах, у кімнатах. Малюнки для батька чи брата. Або для солдатів, яких дитина може навіть не знати, але яких підтримує. Підтримує, бо це українські солдати. І це для них – головна мета наступу, де кожен крок уперед такий важливий, але крок назад такий неможливий. Бо позаду – саме ви, наші діти. Українські діти, саме ви, хто створює ці малюнки. І я хочу сказати тобі – кожному хлопчику й кожній дівчинці: ти не уявляєш, наскільки це важливо, коли ти підтримуєш наших бійців. Я дякую тобі!

Я дякую кожній українській матері, для якої наша держава є й залишиться домом. Попри те, що через війну довелося поїхати. І коли в будь-якій країні мама дає своїй дитині книжку українською, щоб дитина не втратила себе й свого, коли мама вчить української, коли переживає за Україну й чекає новин з України, чекає, щоб можна було повернутися, – це найважливіше. Бо ви важливі. Всі українці! Хоч би де довелося зараз бути.

Я хочу подякувати всім українським учителям, які працюють, які змогли працювати навіть онлайн. Які будують освічене майбутнє навіть там, де ворог зруйнував школи. І кожен, хто творить дива наживо. Тисячі українських медиків, які рятують тисячі життів. Українські лікарі. Медичні сестрички. Медичні брати. Бойові медики. Ті, хто 24/7 не відпускає життя й бореться за нього. Незалежно від того, чи є сирена повітряної тривоги. Незалежно від того, чи є «приліт». Незалежно від того, чи ти на фронті, чи ти в цивільному житті… Я дякую вам!

Дорогий народе України!

Минулої зими ми пережили масовані ракетні атаки, загрозу блекауту. Були різні моменти. Коли міста стояли в темряві. Коли був холод. Була й незламність. І коли наші люди працювали й повертали світло, тоді було й гучне «Слава Україні!», «Слава українським електрикам!», підіймали келихи за ППО та наших енергетиків. І це абсолютна правда. Наші енергетики працювали цілодобово. Під час повітряних тривог. Іноді – під обстрілами. Завжди – у небезпеці. Завжди – знаючи, як світла чекають у лікарнях, на оборонних підприємствах. І як світла й тепла чекає кожна родина.

Але, на жаль, є родини, які не дочекалися додому батька, сина, брата… Звичайного електрика, працівника ремонтної бригади, рятувальника, поліцейського, пожежника… Всіх, хто загинув під час виконання службових обов’язків. Хто допоміг зробити найважливіше – не дозволив російській темряві зламати нас, нашу державу, нашу свободу, нашу незалежність.

І у світлі, і в темряві з нами були наші новини. Наші українські журналісти. З нами була правда. І світ чув Україну. Я дякую всім, хто поширює правду про Україну й про цю війну – різними мовами світу.

Але окремо я хочу сказати сьогодні про тих, про кого поки не можна говорити в новинах, чиї імена відомі небагатьом, але чия робота помітна всім. Наші ракети. Українські снаряди. Наші гармати. Українські дрони: «лелеки», «фурії». Морські дрони, «нептуни», «корсари», «стугни». Ми виробляємо все це. Українці виробляють усе це. І коли ми пишаємося, що потопили флагман ворожого флоту – крейсер «Москва», коли радіємо влучанням по Кримському мосту, тоді ми дякуємо й тим, про кого зараз теж не скажеш, імен не назвеш, але про кого в майбутньому напишуть книжки, обов’язково знімуть кіно. Про тих, кого я нагороджую закритими указами й хто здійснює найскладніші операції. Дякую вам! Ви всі важливі!

Як і кожен із тих, хто не має права на помилку. Хто розміновує наші території – наші міста й села, наші поля. Хто засіває поля попри обстріли. Хто попри обстріли збирає врожай. Хто доставляє його по країні, щоб у нас був хліб. Хто попри небезпеку везе українське зерно залізницею, дорогою, морем у багато інших країн, аби у світі не було голоду.

Важливий кожен, хто працює й дає роботу іншим. Сплачує податки, за які забезпечуються військо, оборона, рух уперед і майбутня перемога. Кожен, хто організовує збори й підтримує вогонь волонтерства, цієї щирої української єдності. Кожен, хто знаходить і привозить усе те, що так потрібно в окопах. Кожен, хто тренує наших воїнів. Хто здобуває славу Україні спортивними перемогами. Хто відчинив двері власного дому й прихистив тих, хто втратив свою домівку. Я дякую вам!

Ті, хто народжує для українців рядки, що мотивують, кладе їх на прекрасну музику, виконує ці пісні для бійців на фронті, для поранених у госпіталі, на благодійних концертах у світі. У світі, який бореться пліч-о-пліч із нами. З Україною.

Важливий кожен, хто пережив окупацію. Хто тримав на площах український прапор. Хто досі в окупації, але тримає наш стяг так, щоб окупант не знайшов. Хто чекав і хто дочекається України. Кого було поранено, хто втратив кінцівки, але не втратив себе. І головне, що ми всі тебе не втратили. Хто пережив полон. У кого забрали свободу, але не волю. Хто не втратив України в собі. Хто повернувся й продовжує битись. І ті, хто повернеться. Обов’язково.

Всі, хто довів: усі потрібні, усі важливі – і люди, і дії, і слова. Бо ми всі зробили так, що коли один говорить: «Слава Україні!», весь світ відповідає: «Героям слава!»