Книги, картини та англійські тарілочки. Одеса прощається з Євгеном Голубовським

Перестало битися серце людини, чиє ім'я нерозривно пов'язане з літературним і загалом культурним життям Одеси — Євгена Голубовського.

Відомий журналіст, редактор газети «Всесвітні одеські новини», заступник редактора альманаху «Дерибасівська-Ришельєвська», віце-президент Всесвітнього клубу одеситів, упорядник, коментатор, автор передмов книжок «Вінок Ахматової», «Вінок Пастернаку», «Вінок Мандельштаму», тритомника Володимира Жаботинського, «Хмара» Юрія Олеші, збірок Анатолія Фіолетова, Віри Інбер, Наталії Крандієвської-Толстой, Володимира Пяста та інших видатних поетів.

Керуючи літературним об'єднанням «Зелена лампа», підтримував плеяду молодих одеських письменників.

Євген Голубовський з'явився на світ 1936 року. Дитя війни, він не був розпещений життям, завжди прагнув знати й розуміти якомога більше про мистецтво та літературу. Хоча його часто називають культурологом, таким він не був, але його знання зробили б честь будь-якому дипломованому культурологу.

Ще будучи студентом Одеського політеху, 1956 року він влаштував зі своїми друзями вечір-диспут, присвячений мистецтву — від імпресіонізму до кубізму. Це був вельми сміливий для тих років вчинок, від виключення з інституту його врятувало лише втручання Бориса Польового та Іллі Еренбурга. Згодом сам він став колекціонувати живопис, брати інтерв'ю у художників на зовсім іншому, ніж було заведено в ті роки, глибокому і філософському рівні. Його матеріали з'являлися в газетах «Комсомольська іскра», «Вечірня Одеса», «Вісник регіону».

Почуття гумору супроводжувало Голубовського в усіх життєвих ситуаціях. Пристрасть до антикварних настінних тарілочок уживалася в ньому з тонким розумінням авангарду, і не випадково саме він очолив Громадську раду Музею сучасного мистецтва Одеси.

Євген Голубовський — неоднозначна постать, і можна довго перераховувати, хто і в яких питаннях був з ним за життя не згоден, але той факт, що його відхід — непоправна втрата, заперечити неможливо.

Авторка — Ірен Адлер, фото — Анна Голубовська