Ікласта троянда і риби, що волають: одеситка намалювала «Бестіарій»  

11-та персональна виставка одеської художниці Олени Сердюченко «Бестіарій» працює до 10 червня в читальному залі бібліотеки імені Едуарда Багрицького на Преображенській.

Дивовижні істоти і чудовиська, місцями наділені чотирма рядами зубів, дивляться на глядачів не надто доброзичливо. Але є і цілком милі тваринки, наприклад, пінгвінчик, який намагається злетіти. Тож не все настільки похмуро.

Директор бібліотеки Катерина Шаркова в захваті від творчості Олени. Троянда з іклами, на її думку, стала уособленням жінки, здатної захищати свою красу, життя і любов. Квітка-бестія дуже небезпечна, але лише для тих, хто на неї зазіхає.

«Середньовічні бестіарії, тобто збірники оповідань з ілюстраціями про реальних і вигаданих тварин, складалися в умовах мінімуму інформації та розвиненої багатої фантазії. У наш час маємо надлишок інформації, яка зробить блідою тінню будь-яку фантазію. Сучасний світ досяг максимального рівня турбулентності, захитався, пішов тріщинами. Хід історії прискорився. Мембрана між реальним і потойбічним світом стала надтонкою, подекуди порвалася взагалі», — пишеться в анотації до виставки.

Очевидно, крізь ці щілини проникають у світ художника різні сутності, проростають не позначені в довідниках рослини.

«Найчастіше вони не добрі і не злі (це залежить від обставин), а скоріше амбівалентні, — каже Олена. — Мені здається, що ці істоти до мене звертаються, просять, щоб я їх намалювала. Деякі ходять за мною місяцями. Іноді я намагаюся з ними сперечатися, прошу їх почекати, бо є теми серйозні, космічні. Але вони наполягають. У мене є така підозра, що вони й пані Катерину вмовили організувати цю виставку, щоб показатися глядачам. Тут роботи переважно 2021 і 2023 року. Лише «Еринію», богиню помсти, я написала 2022 року».

На думку авторки, митець є сталкером сірої зони, має свою ділянку на кордонах реальності та колективної підсвідомості, та й кордони ці стали вкрай розмитими. Тому й заглядають у наш світ стрьомні бестії. Майстерність Олена поєднує з дуже чесною позицією, малює лише своє власне, вистраждане, а не перемальовує щось чуже (і таке, на жаль, буває в мистецькому середовищі).

Щоб не бентежити глядачів назвами картин, Олена демонструє твори під номерами, це зручно для голосування. Так, кожен може написати на клаптику паперу номер вподобаної картини та покласти у скриньку. Згодом з'ясується, яка привернула найбільшу увагу саме зображенням, а не асоціацією з назвою.

Але насправді назви в картин, звісно, є. «Пір'я Ікара», наприклад, де кожна пір'їнка має сповнені болю та жахливого передчуття очі (деякі дивляться аж трьома парами очей).

«Досить думати, що Ікар, падаючи, просто розчинився в повітрі, — коментує свою картину художниця. — Коли кохання вкотре підпалює мої крила, я падаю, падаю, падаю… Можете милуватися цим феєричним видовищем, але не стійте в цей час унизу».

Панно «Риби, що волають» Олена почала робити ще до війни, не встигла розмалювати, власне, ідея твору була дещо іншою. Але з початком воєнних дій риби самі по собі заволали! Ними оволоділи злість і відчай, тож і слова не дуже добирають.

Бур'яни, красиві й стійкі, розрослися в серії «Ботанічний сад імені Шарля Бодлера» (квіти зла!). А ще в Оленіному бестіарії, окрім флори і фауни, є шафка з чи то предметами, чи то істотами. Серія «Чайники» наводить на думку, що пити з цього посуду не варто, адже незрима рука заварювала чай з болем, який необережно можна привласнити.

«Коли маленька дитина малює, вона приносить свій малюнок татові, — резюмує художниця. — Так і я приходжу до бога: «Тату, подивися, що я намалювала».

Нехай же бог допомагає талановитим жінкам впоратися і з болем, і з бестіями, які його заподіюють, водночас самим на бестіїв перетворюватися необов'язково.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва та Олександра Синельникова