Пензликом та олією проти путіна: як в Одесі вчаться малювати і ховаються під час повітряних тривог

Маленькі майстерні у напівпідвалі у самому центрі Одеси. Колись їх роздавали від Спілки художників, зараз усе тримається на чесному слові та за старою пам'яттю.

Саме тут побувала кореспондент «Думської», щоби переконатися, що навіть під час війни творче життя у місті триває, незважаючи на повітряні тривоги.

Тут знаходиться майстерня одразу двох одеських художників Ігоря Божка та його сина Сергія. Обидва — відомі автори, у кожного є свої шанувальники та шанувальниці.

Ігор пережив Другу світову війну дитиною та добре її пам'ятає. Закінчив нашу Греківку ще в середині 1960-х, і вже тоді писав нонконформістські роботи та приймав активну участь у неформальних рухах. Пише вірші та талановиті картини, робить колажі та інсталяції. Частина робіт Ігоря Божка перебувають у його майстерні – вони надихають тих, хто приходить.

Сергій – його син та учень. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся до творчості в середині березня. «Пройшов перший шок і я зрозумів, що не можу не малювати — треба було висловитися хоч пензликом по полотну», — сміється Сергій.

Одна з робіт молодого художника «Зацвіли вишні» — на полотні справді цвітуть дерева, але в об'єктив відеокамери безпілотника видно не лише їх, а зруйноване місто — розбиті будинки та знищена техніка ворога з літерами z та v.

«Це була рефлексія на новини, на те, що відбувалося навколо. Перше усвідомлення — якого біса вони сунулися до нас, на нашу землю і полізли все руйнувати, красти та ґвалтувати», — розповідає Божко-молодший.

А потім був один із прильотів до Одеси, і від ударної хвилі в картину «Дотримуйтесь спокою. Працює ППО» потрапили пензлики, пробили полотно і так там і залишилися.

«Я написав про цей випадок на Фейсбуці і виклав фото. Спочатку хотів витягнути і залишити роботу з дірками — як символ війни. Мовляв, і картини зазнають поранень. Але потім вирішив, що нехай буде так, як трапилося, — ділиться художник. — А потім цю картину і купили. Соцмережі — найкращий маркетолог, зараз художникам не дуже солодко доводиться, адже потрібніше купувати дрони та тепловізори для наших захисників, а не живопис та графіку».

На полотні «Перші підхерсоновики» — троє російських нацистів у окопі зі вкраденим холодильником та недоїденими кавунами. Цю картину Сергій закінчив незадовго до початку контрнаступу на півдні України. Автор поєднує майстерність живописця з тонкою іронією — це він прищеплює і своїм учням.

«Взагалі-то школа-студія «Штрих» у нас працює ще з 2008 року, — розповідає Божко-молодший. — Ми одні з перших почали приймати учнів. Вчимо як академічному живопису, так і вільної творчості. Немає жодних догм, є бажання бачити і втілювати прекрасне — приходь і навчайся. Я взагалі проти догм, хоча й академізм у нас виходить непогано — після наших курсів усі вступали до вузів та до Греківки, жодних нещасних випадків не було. Усі задоволені та займаються творчістю».

Студія відновила свою роботу теж з середини березня – двічі на тиждень, вечорами дівчатка та хлопчики, а також дорослі люди навчаються малюнку та живопису. Зараз немає фіксованої оплати – поклади у банку, скільки зможеш – тому що війна.

«До мене прийшла родина з окупованого селища під Донецьком. Я говорю — я з вас грошей не візьму. А вони, ну тобі теж на щось жити і їсти треба, кажуть. Так і займаємося. Я взагалі думаю, що війна нас багато чому навчила – допомагати один одному та довіряти. Це як мінімум», – каже художник.

У майстерні тихо грає музика. Приходять учні, розсідають на свої місця, хтось закінчує ранні роботи. Початківці малюють куб. Більш просунуті — гіпси та простенький натюрморт. Одна дівчина закінчує копію картини Олександра Ройтбурда з великим помаранчевим гарбузом – вона побачила цю роботу в каталозі та вирішила повторити.

«На копіюванні вчишся розуміти багато речей. Недарма всі великі художники були талановитими копіювальниками», — каже Сергій.

Тиху обстановку подекуди порушує різкий сигнал повітряної тривоги, але й тут усе продумано: у дворі знаходиться бомбосховище – старий глибокий підвал із черепашника. Там прохолодно і тихо, і всі учні разом із майстром переміщаються в укриття.

Одеса. війна. ХХІ століття.

Автор — Олена Балаба