Картини на дотик: одеський музей наблизив абстрактний живопис до тих, кому не дано бачити  

Шкільна бібліотека стала місцем експозиції.

«Тут ви можете бачити дві частини проєкту, — каже директор Музею сучасного мистецтва Одеси Семен Кантор. – Розповісти незрячим про візуальне образотворче мистецтво дуже непросто. Якщо створення інклюзивного музею для глухих проблем не становить, то в даному випадку ми мали вирішити складні технічні та інтелектуальні задачі. Ми наважилися це зробити. Описали спеціальними методами 43 експонати нашого музею. Причому не тільки картини, їх описати порівняно легко. А ось відеоарт, інсталяцію, тим більше документацію акції описати технічно складно. Якщо про картини ще хтось щось знає, то про по-справжньому сучасне мистецтво в нашому місті та в нашій країні обізнані гірше. Дуже небагатьом відомо, що таке художня акція чи відеоарт».

Викладач інформатики Владислав Кондратюк допоміг музейникам підігнати ці описання під формат так званих тифлокоментарів, зрозумілим незрячим. Чудово розбираючись у цифровій техніці всупереч власним проблемам із зором, цей педагог зробив все можливе та неможливе заради шляхетної мети. Співробітник Музею сучасного мистецтва Костянтин Попов зробив аудіоверсію, доступну для прослуховування в навушниках українською та англійською.

«Частиною нашого проєкту є презентація п’яти абстрактних робіт з наших фондів і за допомогою Ресурсного центру «Безбар‘єрна Україна» зробили так звані тактильні варіанти, — продовжує свою розповідь Семен Борисович. – Всі елементи зображення представлені у різній фактурі, їх можна досліджувати на дотик. Можливо, в подальшому будемо використовувати більш зносостійкий пластик, час покаже, цей мені здається надто м’яким. Також ми зробили тифлокоментарі до цих робіт за допомогою та підказками Ресурсного центру, що давно працює з незрячими. Зроблені й аудіоваріанти описання цих робіт».

Про що картина, що на ній зображено, як тактильно вірно її відчути, що варто знати про митця та концепцію твору, вказано в тифлокоментарях. Молодий фахівець Вероніка Магась, заступниця директора МСМО Любов Заєва та інші співробітники чергуватимуть впродовж місяця на виставці, надаючи необхідні пояснення.

Отак, наприклад, описано твір Олега Волошинова «Багатофігурна композиція» (1970): «Це невелика робота, виконана олією на листі картону висотою 45 см і шириною 40 см. На перший погляд, зображені абсолютно неживі об'єкти, схожі на скелі або нарости у печерах. Однак, скоро розумієш, що недарма в назві використано термін «фігура», а не «об'єкт». На передньому плані динамічна людська фігура, а трохи позаду – дві нерухомі постаті, які охороняють білу. Картину написано чотирма кольорами та легкими їхніми відтінками. Загальний фон картини брудно-світло-синього кольору тактильно позначений вертикальними смугами. У центрі роботи позначено білу з молочним відтінком рухому фігуру з гладкою текстурою, котра додає образу ніжності і легкості сприйняття…»

Там, де звичайний глядач дає волю уяві, незрячий докладає неабиякої наполегливості. З червня почалася підготовка даного проєкту. З Владиславом Станіславовичем у музею були контакти й раніше, з початку року. Керівництво школи зробило більше, ніж можна було очікувати.

«З нами все зрозуміло, ми захоплюємося сучасним мистецтвом та вважаємо, що про нього треба всім розповідати, — посміхається Семен Кантор. – Але ж це далеко не очевидна річ. Тут нам повірили і в нас повірили. Це досить серйозний крок, беручи до уваги воєнний час, тому що раніше сюди приходила велика кількість незрячих, не тільки школярі. А зараз можна організовувати невеликі групи відвідувачів, щоб легко було евакуюватися у випадку повітряної тривоги. Удвічі важливіше те, що роблять такі організації, адже кількість незрячих, на жаль, росте за рахунок жертв війни».

«У нас навчаються незрячі діти, це єдиний заклад в регіоні, який надає освітні послуги за допомогою шрифту Брайля, — розповідає директор спеціальної школи № 93 Юрій Семенюк. – Поряд із навчанням діти отримують цілий комплекс корекційних процедур, навчаємо орієнтування на місцевості. Можливо, ви бачили на вулицях людину з білою тростиною, це якраз наші спеціалісти навчають орієнтуватися спершу на території школи, а вже старші класи виходять за її межі. Закінчивши нашу школу, діти можуть самостійно пересуватися в умовах міста або іншого невеликого населеного пункту».

В програмі 93-ї школи є ритміка, лікувальна фізкультура, особлива увага приділяється інформатиці та комп’ютерній грамотності, яку дітки засвоюють з другого класу. Викладання такого потрібного на наш час предмету для незрячих дітей має свої особливості та специфіку.

«Владислав Станіславович, до речі, випускник нашої школи, а взагалі у нас працюють 12 наших випускників, навчає дітей роботі зі смартфоном, комп’ютером, — конкретизує Юрій Євгенович. — Дуже непроста технологія такого навчання, оскільки тут потрібен і досвід, і знання, і ціла низка комп’ютерних програм, які використовуються. У нас в школі вільний Wi-Fi, всі діти зі смартфонами. Дуже важко пересічній людині зрозуміти, як незрячі можуть працювати на комп’ютері, та не просто працювати, а й програмувати. Ми можемо допомагати людям, які з різних причин втратили або втрачають зір, це стосується насамперед наших воїнів.

Владислав Кондратюк розробив програму допомоги пораненим, які знаходяться на реабілітації, сам активно бере в ній участь. Але повернемося до нашої школи: зараз дітей у ній нема, тому що укриття на 350 місць ще будують, обіцяють завершити до Нового року. По кінцевому рахунку це має бути підземна школа з харчовим блоком, спальнями, де можна в безпеці провести тривалий час. Відповідно до ліцензійної угоди учбовий заклад має право прийняти 120 дітей, але ця цифра може сягнути й 140-ка».

«Діти у нас із 12-ти регіонів України, тобто, обов’язкова наявність пансіону з п’ятиразовим харчуванням. А поки укриття будується, працюємо в змішаному режимі. Початкова школа навчається в оффлайн-режимі, а вже старша школа в онлайн», — резюмує директор.

Так, питання безпеки первинне, воно має бути вирішене. І тоді побачимо, як на повну силу працюватиме сміливий мистецький проєкт. Музей сучасного мистецтва Одеси на своєму сайті зробив цілий розділ для незрячих, і скоро глядачам із гарним зором зізнаватися в нерозумінні абстракції стане ніяково…

Авторка — Ірен Адлер, фото Костянтина Попова