Виставкою «Симультанний дизайн» Музей сучасного мистецтва Одеси (Європейська, 31/33) продовжує серію виставок, присвячених 140-річчю відомої французької художниці, знаменитої одеситки Соні Делоне. Глядачів познайомили з живописом мисткині, з її моделями одягу, тепер мова про дизайнерські проєкти. Виставка організована Інститутом Розвитку Одеси та Амбасадорами Культури.

Побравшися у Парижі з художником Робером Делоне, Соня Терк отримала і родинне щастя, і творчий союз, до якого додала українське захоплення соковитими, чистими кольорами. Пара створила напрямок у мистецтві під назвою симультанізм. Щодо симультанного сполучення фарб: коли в одному просторі співставлені контрастні кольори, один з них ніби йде у глибину, інший, навпаки, випливає на поверхню твору. Кубізм яскраво проявився насамперед у ковдрочці з клаптиків різноколірного шовку (зараз знаходиться в музеї Помпіду), що його відтак пошила Соня для свого маленького сина Шарля, який згодом став видатним істориком та теоретиком джазу.

Поет Гійом Аполлінер, ознайомившись з життєрадісними абстрактними картинами Робера Делоне, порівняв їх з музикою Орфея, так з’явився термін «орфізм». Соня також розробляла в живопису принцип симультанних контрастів, але на тривалий час полишила живопис чоловіку та увійшла до світу моди. Симультанну сукню, зроблену нею для балу Бюл’є знов-таки з клаптиків тканини, досі показують на виставках у знаних музеях світу. Соня у цій сукні справила фурор, вразивши Блеза Сандрара, в тому-таки 1913 році він написав вірша «На сукню вона має тіло».

Втім, моді Соні Делоне присвячувалася попередня виставка МСМО з цього циклу, а зараз починаємо огляд з вітрини, де красуються три вкриті розписом тарілки.

«Соня почала захоплюватися керамікою від початку Першої світової війни, коли вони з чоловіком поїхали до Іспанії, — говорить спеціаліст МСМО Вероніка Магась. – Там-таки вона зацікавилася ілюстрацією, створенням аксесуарів. На початку двадцятих повернулася до Парижу та відкрила «Симультанний бутік» (Boutique Simultané), зайнялася комерційною діяльністю. Після революції в росії Соня не отримувала більше грошової підтримки від своїх родичів. Їй довелося в основному забезпечувати родину, бо Робер Делоне вважав, що заробляти на мистецтві нешляхетно, його справа – творити. А вона захотіла заробляти, виявилася не лише хорошою художницею-авангардисткою, а й здібним підприємцем, однією з кращих бізнесвумен свого часу».

Чим цікаві ці тарілки з музейної колекції? Зазвичай вони випускалися серіями, як «Сигнал» та «Віндзор». Але «Карнавал» є скоріше пробним друком, одним із перших зразків лімітованої серії. Тарілки музей придбав на аукціонах у Франції.

Соню запрошували читати спецкурс лекцій в Сорбонні «Як живопис впливає на модний дизайн». Навесні 1958 року, прагнучи співпрацювати з сучасними художниками, Німецький музей гральних карт (Deutsches Spielkartenmuseum) у Білефельді запропонував Делоне ідею створити дизайн колоди з її характерними абстрактними зображеннями. Грати такими картами, певно, важко, символи спрощено до невпізнання (чирвова масть виглядає як бубнова), це скоріше сувенірний арт-об'єкт, аніж утилітарна річ.

Рекламні плакати Соня створювала для свого «Симультанного бутіка», де продавалися манто та інший одяг, популярний передусім через принти Соні. Але не тільки. Неонові плакати, що стали прообразами лайтбоксів, рекламували електроплити (про їхню економічність свідчить гаманець, затиснутий у руці задоволеної господині), цигарковий папір Zig-Zag.

Ймовірно, найдавнішим справжнім зразком арт-кару був саме Citroën B12, розфарбований художницею близько 1925 року. Захоплення дизайном автівок відповідало образу сучасної незалежної жінки, тим більше парижанки. Хоча сама Соня вміла водити, запеклою автомобілісткою вона не була. Тут скоріше було заявлено право жінки володіти арт-каром як витвором мистецтва на колесах, підбирати машину під колір рукавичок та сукні. Відповідно до того, як автомобілі ставали доступнішими, машина почала сприйматися в якості аксесуара елегантної дами.

«Ось Bugatti, дизайн створений Сонею у 1977 році, але ескіз був втілений у життя вже після її смерті власником машини, — продовжує Вероніка Магась екскурсію експозицією. — Розпис Avignon voisin художниця з Нідерландів Бернадетт Рамакерс виконала за мотивами Соніного живопису. Сучасник Соні Анрі Лемоньє, відомий своїми літографіями, розписав арт-кар у її стилі, до нього звернулися якоїсь миті».

Підхід Соні до дизайну інтер’єрів відрізняється від помпезних буржуазних смаків. Вона дуже любила білі стіни, заповнювала їх яскравими елементами, при цьому не використовуючи коштовні матеріали, надавала перевагу доступним і навіть переробленим. Попервах у її інтер’єрах було багато фольклорних мотивів. Виступала за функціональність, за те, аби інтер’єр відповідав сучасному способу життя.

Також на виставці є ескізи церковних вітражів, фото двометрового арт-об'єкта «Проза» до поеми Сандрара, виготовленого вручну самою Делоне у вигляді ширми (було зроблено лише 62 примірники, які зберігаються у кращих музеях та бібліотеках світу). Нарізка кадрів із фільму «Маленький Парижанин» (Le p'tit Parigot) Рене ле Сомптье 1926 року, де Соня була художницею по костюмах і оформлювала інтер’єри, миготить на екрані у просторі виставки. Кіно було ще одним інструментом монетизації дивовижних талантів знаменитої одеситки, яка диктувала довгі роки стиль Парижу, та й усій Європі. Навесні музей покаже особливу експозицію творів сучасних митців, присвячених Соні Делоне. Вже зрозуміло, що буде яскраво й цікаво.

Авторка – Ірен Адлер, фото Олександра Синельникова.