Канада мрії та «жахлива» Польща: як живеться нашим біженцям-чоловікам за кордоном  

Спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов продовжує спілкуватися з одеситами, які втекли від великої війни за кордон.

Попередні його матеріали читайте тут і тут.

Сьогоднішній нарис Дмитро присвятив другій річниці початку повномасштабного вторгнення, і він дуже непростий. Напевно породить море гнівних коментарів. Тому що стосується не жінок, які стали біженками через страх за своїх дітей, а цілком здорових чоловіків. Тих, кого часто презирливо називають «ухилянтами».

Може, воно й виправдане, ось тільки Жогов вважає, що кожен конкретний випадок має розглядатися в індивідуальному порядку і що стригти всіх під одну гребінку негоже.

Зазвичай я ілюструю свій матеріал фотографіями. Благо фотографій у біженців у Європі вистачає.

Але не в цьому випадку. Обидва чоловіки ще призовного віку, хоча рік-два, й не взяли б їх у Збройні сили.

В обох неповнолітні діти. І обидва захотіли залишитися анонімами. Отож, даю завдання Midjourney: зобрази-но, дорогенька, двох емігрантів — один, значиться, веселий, але іноді злий, діловий, у Канаді. Інший — пригнічений, у відчаї. Він у Польщі.

Отже, поїхали.

Сергій поїхав із дружиною та сином до Канади. Він одесит. Моряк.

ПУТІНІСТИ

- Ми їхали через Болгарію, — розповідає Сергій. — Там найбільше я їх зустрічав. Там ці дегенерати обклеювали машини наклейками з російськими прапорами, за росію тощо. Хоча живуть вони на європейські гроші. І ці собаки можуть гавкати на дітей, жінок і старих, поки не потраплять на нормального мужика. У Канаді я таких не зустрічав.

ХИТРОЗРОБЛЕНІ

- У 2023 році до Канади в'їхало майже два мільйони людей. Мільйон триста тисяч українців отримали канадські візи. Зараз у Канаді за цією програмою перебуває близько 180 тисяч. Усього. Поясню.

Наші люди, коли потрапили в Європу, то на сім'ю отримували по 1000 євро. Як у моїй ситуації. Чоловік, дружина і дитина. На роботу у Франції можуть взяти на 1200 євро. Це комунальним робітником, кущі стригти. Але щойно ти йдеш на 1200, у тебе забирають цю допомогу 1000 євро.

І питається, навіщо займати себе весь тиждень роботою, якщо можна нічого не робити? За рахунок цього багато людей зледащіли і не бачать себе в роботі.

А в Канаду всі поїхали, бо там дають по 3,5 тис. канадських доларів на дорослу людину і півтори тисячі на дитину.

І що народ став робити? Беруть ці гроші й повертаються назад до Європи!

А ще рік тому в Канаді могли дати без кредитної історії 15 тисяч доларів, які можна було перевести в готівку в будь-якому банкоматі.

І вони стали набирати і їхати звідти. І звісно, вони створили багато проблем тим людям, які хочуть емігрувати в Канаду і розвиватися, працювати, вчитися.

РОБОТА В КАНАДІ

- Роботи в Канаді навалом, — стверджує Сергій. — Хочеш, робітником на будівництво, хочеш — далекобійником. Канада за рахунок того, що їм потрібна робоча сила, свої програми імміграційні створює. Це країна іммігрантів. Відчуваєш себе там своїм. З першого дня.

Я відразу заснував компанію з будівництва. Тому що це актуально.

Є дівчатка, які стрижуть, манікюри тощо. У Торонто відкрилися дві точки, наші ліплять вареники і пельмені, і це дуже популярно. Якщо тут бачать, що ти хочеш працювати, то тобі всіма силами допоможуть.

ЯК УКРАЇНЦІ В КАНАДУ КОРУПЦІЮ ЗАВЕЗЛИ

- Я коли приїхав, мені потрібно було здавати на права. А там по-любому треба здавати. Треба, так треба. Наші умільці тут як тут. Уже пропонують: «Давай за двісті доларів ми за тебе здамо!» Або довідку про роботу для банку. Там рахунок відкриваєш, тебе відразу запитують, чи є працевлаштування. Ми дамо вам кредитну лінію.

«Ні ще. Тільки прилетів!» — «Ну, коли влаштуєтеся, приходьте».

Наші одразу пропонують: давай ми тебе влаштуємо на роботу фіктивно за 50 доларів! І відкривай кредитну лінію!

ПОВЕРНЕННЯ

- А куди повертатися? У країну, де люди сміття? У мене друг капітан далекого плавання, він на момент вторгнення був у рейсі. Він одягнув не одну роту солдатів. Від шкарпеток до кевларових касок. Його хлопці з передової з-під Херсона запитують: нам потрібні 125-міліметрові снаряди (мабуть, танкові). Він каже: «Де ж я вам знайду?» Знайшов. На донецькому напрямку. Про що це свідчить? Бардак. Знову-таки ця Фаріон. Ні! Я буду отримувати канадське громадянство. І діти мої тут будуть рости.

Ось така людина. І до чого тут Фаріон, незрозуміло.

ПОЛЬЩА

Із Віталієм теж усе непросто.

- Чи складно було влаштуватися на роботу?

- На роботу влаштуватися нескладно. Проблема в іншому. Для нашого брата доступна лише некваліфікована, низькооплачувана і, як правило, найважча робота. І не важливо, яка в тебе освіта, знання і здібності. Наші дипломи тут не котируються.

Відповідно, щоб отримати більш престижну роботу, треба вивчити польську мову і здобути польську освіту або підтвердити свою через польські навчальні заклади. Напевно, це справедливо. Але здійснити це на практиці доволі складно. Для цього потрібні час і гроші, а наші співвітчизники, які опинилися тут, як правило, позбавлені і того, і іншого.

- Я чув, якщо отримувати допомогу, то це вийде майже те саме, що й отримувати зарплату.

- Можливо, це твердження справедливе для країн рівня Німеччини, де вищий рівень життя і потужніша соціальна підтримка. У Польщі такого точно немає. Польща не виплачує жодних грошей українцям як соціальну допомогу. Єдина матеріальна, підкреслюю, матеріальна допомога (бо є й інші види) — це допомога на дітей. Її можна оформити й отримувати щомісяця, у розмірі 500 злотих — до досягнення дитиною повноліття.

- Ти отримуєш задоволення від життя там?

- Я отримую крайнє незадоволення, величезний дискомфорт і позамежний стрес від життя в Польщі. Можу пояснити, чому. З першою проблемою, з якою ти стикаєшся — це мовний бар'єр. Звісно, польська мова схожа на українську і багато чого можна зрозуміти інтуїтивно, звісно, можна пояснити все на пальцях і жестах, у крайньому разі, скористатися гугл-перекладачем. Але все це і є бар'єр, а отже — дискомфорт, а отже — незадоволення.

Ти не можеш спілкуватися вільно, ти не можеш висловити барвисто і яскраво свої емоції, ти не можеш вловлювати і розуміти місцеві звороти мови, сленг, гумор тощо. Це тримає тебе в постійній напрузі.

Проблема номер два - це робота. Як я вже говорив, нам уготована найважча, низькокваліфікована і малооплачувана робота. Я дуже шанобливо ставлюся до всіх робочих спеціальностей, сам випробував багато з них. Але якщо ти пів життя просидів в офісі за комп'ютером, а тепер тобі доводиться стояти біля верстата по 10-12, а то й по 14 годин, то задоволення це не додає зовсім.

Можливо, якщо людина в Україні працювала на заводі, будівництві або в полі, то схожа робота в Польщі не буде для неї великим стресом. Але для решти, вже повірте мені, це велике випробування на міцність.

Ну і третє — це рівень оплати нашої каторжної праці. Вже не знаю, як склалася доля тієї молодої дівчини, яка на Майдані, в Києві, мріяла про європейське майбутнє і мереживні трусики, але в Польщі, з урахуванням винайманого житла, цін на продукти і проїзд, навряд чи вона змогла б собі дозволити ситцеві. А як відомо, якщо людина фінансово вразлива, якщо вона не може дозволити собі нормально харчуватися, жити в комфортних умовах, повноцінно відпочивати, навряд чи їй це принесе задоволення.

- Тобі не доводилося червоніти за співвітчизників?

- На жаль, доводилося. Я був свідком роздачі гуманітарної допомоги. Цю ганебну процедуру посилювала ганебна поведінка наших співвітчизників, коли вони хапали все підряд, мало не билися за окраєць хліба або ношену ганчірку, набивали свої торби всіляким всяким непотребом, а потім тягнули свої пакунки в шикарні іномарки. Найжахливіше, що все це їм було не потрібно. Просто позамежна, патологічна жадібність і жага до шари. Соромно.

Не менш соромно було коли, напившись до непристойного стану в хостелі, горе-патріоти публічно демонстрували мешканцям нічліжки свої патріотичні почуття, загорнувшись у державні прапори України. Взагалі, поведінка українців за кордоном із надмірним почуттям патріотизму — це окрема тема. Чомусь вони вирішили, що їм увесь світ винен. І замість подяки за надану допомогу і підтримку вони висувають абсолютно необґрунтовані претензії. Соромно.

- Що тебе найбільше вразило там?

- Навряд чи мене вже може щось вразити в цьому житті. Коректніше буде сказати: не вразило, а сподобалося. Сподобалася якість доріг, причому не тільки дорожнього покриття, справедливості заради треба сказати, що воно далеко не скрізь ідеальне. А й дорожньої розмітки, її грамотно і якісно нанесено і добре видно. Сподобалася інформативність дорожніх знаків і покажчиків, освітлення, наявність тротуарів і велосипедних доріжок, причому навіть у глухих селах. Сподобалася культура водіння на дорогах. У Польщі, справді, поступаються дорогою спецтранспорту з увімкненими проблисковими маячками та звуковими сигналами. Побачивши такий транспорт, водії миттєво розступаються, вискакуючи на своїх залізних конях на узбіччя і тротуари. Крім того, водії поступаються дорогою один одному, не займають смуги для громадського транспорту, правильно паркуються, та й загалом, здебільшого, дотримуються ПДР.

Сподобалася робота громадського транспорту. Міський транспорт чистий, справний, ходить чітко за розкладом. Ось, усе те, що я перерахував вище, я і впровадив би на батьківщині. Тим більше, що для цього не потрібно робити чогось надприродного. Досить побороти корупцію. Не красти на будівництві та ремонті доріг, не давати хабарів поліцейським, а поліції суворо припиняти подібні спроби, та й просто бути всім рівними перед законом, хоча б за порушення ПДР (і виконувати конституційні обов'язки із захисту батьківщини, Ред.). Це ж не ракету в космос запустити. Мені здається, що це так просто у зручно — жити всім за законом. Хоча, можливо, для наших людей це щось надприродне.

- Що тебе неприємно здивувало в Європі?

- Все інше мене неприємно здивувало. Список може бути довгим. Але з основного перерахую таке: це низький рівень зарплат. У наших співвітчизників чомусь склався хибний стереотип, що в Європі долари і євро ростуть на деревах або з неба падають. А тут на зарплату одного члена сім'ї прожити практично неможливо, особливо якщо житло орендоване.

Якщо заговорили про житло, здивували їхні «кавалерки» — це малометражні квартири. Я пам'ятаю, як висміювали і хаяли наші хрущовки — горезвісні 33 квадратні метри. То це хороми порівняно з польськими «кавалерками» у 20-25 квадратів. Здивувала їхня доступність, або, правильніше сказати, недоступність медицини. Консультації лікаря вузької спеціалізації тут можна чекати місяцями. Звісно ж, це стосується тільки державної медицини. Послугами приватної я не користувався, оскільки вона недоступна не те що мені, а й більшості поляків. Неприємно здивувала мене якість фруктів і овочів, точніше, їхні смакові якості. Таке враження, що вони пластмасові. Вони геть позбавлені будь-якого смаку і запаху.

Якщо вже торкнулися теми їжі, то кілька невтішних слів про громадське харчування, хоча й одного буде достатньо, воно — нікудишнє. У барах і ресторанах — несмачно і незатишно, та й обслуговування залишає бажати кращого. Не буду продовжувати цей список, хоча міг би, щоб мене не звинуватили в упередженому ставленні і невдячності до країни, яка на час мене прихистила.

Хочу зауважити, що це моя суб'єктивна думка, яка може не збігатися з думкою інших людей. Ба більше, я впевнений, що є інша Польща, з високими стандартами життя та потужною соціальною підтримкою, з багатою історією та культурою, з великими можливостями та перспективами для людей. Але я, попри свою вищу освіту, справедливо потрапив до нижчого соціального прошарку польського суспільства. З цієї причини інша Польща мені була недоступна, а тому — невідома. З усього сказаного напрошується один висновок — Європу з її високими стандартами і цінностями українцям потрібно будувати у себе вдома, а не мріяти про ношені мереживні трусики. Тим паче, що для цього потрібно всього лише дві речі: навчитися жити за законами і чесно, самовіддано працювати. А все інше у нас є! 

Найголовніше запитання. І відповідь на нього в мене однозначна — так, збираюся повернутися. Зізнаюся, не було такого дня, щоб ми не мріяли повернутися додому.

Записав Дмитро Жогов