Попри мінну небезпеку і загрозу прильотів ворожих ракет, в Одесі де-факто почався курортний сезон. «Думська» побувала в серці гульбища масових гулянь, в Аркадії, і поспостерігала, як відпочивають від повсякденних проблем одесити та гості міста.

Велика війна триває вже другий рік, але вечорами на головному одеському курорті її зовсім не відчувається — там справжній фестиваль вогнів, гримить музика. На світло і шум сюди звично злітаються сотні, якщо не тисячі, молодих і не дуже людей. Автомобільні затори перед Аркадією у вихідні починаються за пару кілометрів, а на колі біля центральної арки яблуку ніде впасти. На тісному майданчику перед бутіками розкішні авто паркуються буквально в сантиметрах одне від одного, а між яскравими вітринами кафе й ресторанів зачаровано бредуть, танцюють, сидять, покурюючи кальяни, куштуючи дорогі коктейлі за ціною крила Боїнга, натовпи розслаблених, вальяжних, модно вдягнутих хлопців і дівчат.

У відкритих барах стовпотворіння — за столами величезні компанії галасливої молоді. На подив, особливо перебравших алкоголю не видно, але градус настрою явно підвищений. Іноді компанії починають горланити пісні, але більше куплета-двох заспівати не можуть.

Атракціони, якими суцільно заставлена центральна алея, працюють у режимі нон-стоп. Гучні крики, регіт, вереск — змійки та каруселі розгойдують чергову порцію молоді, яка вирішила перевірити на стійкість вестибулярну та нервову системи. Тири й апарати, що перевіряють силу удару, особливо популярні — на наших очах зграйка міцних м'язистих хлопців довго приміряється для електронного нокауту. Але апарат несподівано оцінює результат їхніх багаторічних тренувань і змагань на тверду трієчку. Зате чарівна пишногруда міс у вечірній сукні з чотирьох спроб ударами маленького кулачка легко вибиває фул-хаус! Здоровані знизують плечима й боязко намагаються познайомитися з юною валькірією, але діва йде у вечірню напівтемряву, залишивши лише шлейф аромату вишуканих парфумів.

«Ібіца» гримить музикою, над нею крутяться в танці промені потужних прожекторів. Черга перед касою клубу переминається і нетерпляче пританцьовує. Зате сусідня «Ітака» перебуває в скромній тиші, хоча явно відкрита — мабуть, у цьому клубі зробили акцент на купання в басейнах і барно-дегустаційний відпочинок. Власне, багато клубів в Аркадії, як і раніше, закриті. Зате дрібні кафешки намагаються щосили втриматися на плаву курортного бізнесу, працюючи до останнього клієнта.

Не відстають і лохотронники — куди без них у курортний сезон? Перед «Ітакою» група сумнівних особистостей зібралася біля прозорого куба, пропонуючи охочим підняти зусиллями кисті, зігнувши лікті, гігантську гирю в 16 кг. Біля лохотронщиків із гирею крутиться компанія квіткарок із величезними букетами за ціною тройської унції золота. Ударна сила квіткарок — дві дівчинки років близько десяти і шести, які кидаються, як оси, на пари закоханих, що проходять повз.

На нічних пляжах Аркадії своя тусовка — на каменях задумливо сидять зачаровані шурхотом моря мислителі з пляшками коньяку або віскі, а в забороненому прибої веселяться і селфяться юні оголені леді.

Заради справедливості зауважимо, що нам так і не продали в місцевому алкомаркеті спиртне після 22:00 — не зазіхнули на запропоновані понад п'ятдесят гривень. Але ближче до комендантської години людей, стомлених алкоголем, на алеї все більше. За найближчим кіоском у напівтемряві скромно справляють малу нужду кілька хлопців. А повз нас, хитаючись, бреде парочка громадян родом явно з Близького Сходу. Один дбайливо притримує другого, зовсім втомленого, нашіптуючи арабською: мовляв, нічого, брате, це нормально, втомився-шмустал — випив-шмипив. Темно, Аллах уже не бачить!..

Більшість закладів тут зачиняється ще о 22:00, інші продовжують працювати майже до 23:00 і починають прибирати стільці та столи лише на початку 12-ї ночі.

Ближче до 23:30 центральна алея починає нагадувати платформу перед відправленням поїзда — гуляння натовпів перетворюється на масовий вихід, вірніше, втечу. З'являється кілька патрулів поліції з бійцями територіальної оборони. Вони цілеспрямовано крокують до пляжів, у кінець алеї. Повз них гірськими сайгаками у напрямку до виходу пробігає кілька голенастих юнаків у шортах. Найімовірніше, поспішають у розташування рідної частини або готуються відіспатися перед завтрашнім візитом до військкомату. Навіть дівчата прискорюють крок. На алеї відразу стає порожньо, лише кілька офіціантів, неголосно перемовляючись про розміри отриманих чайових, заклопотано і швидко збирають інвентар закладів.

На колі біля виходу застаємо справжній фестиваль щедрості аркадійської таксо-мафії — за доставку втомленого від трудів праведних організму на Таїрова візники просять сущий дріб'язок — якихось чотириста гривень. До речі, таксисти особливо не поспішають і не побоюються близькості комендантської години. Як пояснив мені наступного дня знайомий візник, дозвіл від військової адміністрації на поїздки ночами коштує всього 10 тис. грн.

Натовп відпочивальників забиває мережу викликами всіляких «бондів», «уклонів» і 838. Місцями мобільний Інтернет перевантажений. Додому можна доїхати навіть із вітерцем — байкери просять за поїздку всього… тисячу гривень. Ми мужньо відмовляємося від спокуси покататися з ревом і виттям нічною Одесою і порадувати звуком потужного мотора наших сонних читачів.

Тим паче, в редакції настільки романтичну витрату нам аж ніяк не компенсують.

Автор — Георгій Ак-Мурза, фото — Олександр Гіманов