20 травня 2024, 11:33 Читать на русском
Як принцеса Суріотай зупинила війну з ракшасами. Одеські діти грають в стилі театру КхонНову феєричну виставу дитячого Театру «Дев’ять муз» представили глядачам на сцені Єврейського культурного центру «Бейт Гранд». Звичайно, колектив бере до роботи тексти західноєвропейських авторів, але сьогодні вабить загадкова культура Сходу. «Ми сьогодні мандруємо до казкової Індії та казкового Таїланду, — розповіла перед переглядом режисер вистави та керівник «Дев’яти муз» Наталя Романовська. – Наша вистава складається з двох частин. Перша частина побудована на казці одеської письменниці Вероніки Коваль «Помста сіамки», написаної на основі тайського фольклору. Друга частина – на основі індійського епосу Рамаяна, якому біля двох тисяч років. Історія ця, записана на санксриті, розповсюдилася на Китай, Лаос, Камбоджу, Японію і так далі. Всі мешканці Сходу в курсі, що у прекрасного принца Рами була вкрадена дружина Сіта жахливим демоном-ракшасом по імені Равана». На території нинішнього Таїланду, раніше Сіама, а ще раніше – Аюттхаї, Рамаяна перетворилася на епос Рамакіен. В цій версії трохи відрізняються імена персонажів (наприклад, Равана стає Тотсаканом) та низка деталей, в тому числі географічних. На жаль, Рамакіен поки не перекладено ні російською, ні українською. Грунтуючися на відеозаписах набувшого великої популярності в останні десятиліття в усьому світі театру Кхон, Романовська наблизила сюжет саме до тайського контексту. «Цей театр в класичному варіанті виступав при дворі імператора 20 днів, кожного дня по 5 годин поспіль, — говорить Наталя. – І тайці з великим задоволенням спостерігали за історією Рами, ми, звісно, виступаємо значно меншу кількість часу». Аюттхая, яку стародавні мандрівники називали чудом Сходу, стала місцем дії. Прекрасні храмита палаци, давно зруйновані, виникають у відео проекції. Ми опиняємося в покоях імператора Раматхібоді (Олександр Швець), такий правитель реально існував, але зараз це передусім казковий персонаж, який зворушливо переживає з приводу примх своєї донечки, принцеси Суріотай (Варя Швець). Прибуває Індійський магараджа у виконанні Михайла Крупника з дарунками, багато розшитим сарі, яке принцеса відхиляє, боючись в ньому потонути, і з Перською кішкою, яка викликає гнів та ревнощі Сіамської кішки. А далі всі присутні стають глядачами вистави про Раму й Сіту, яка у фіналі переривається тою самою принцесою, котра раптово закохалася у виконавця головної ролі… Оскільки театр Кхон широко використовує маски (до Аюттхайського періоду застосовувався тільки химерний грим), маленьким та великим артистам легко приміряти на себе по декілька образів. До цього підштовхує й поява ракшасів. Ракшаси – демони-людожери, злі духи, потворні чудовиська, проте можуть і набувати вигляду привабливої дівчини чи парубка, будь-якої людини чи тварини, аби ближче підібратися до людей та нашкодити їм. Алевтині Варшавській дісталися ролі Перської кішки та ракшаски Шурпанакхи, Аліса Кочмар перевтілюється то в Сіамську кішку, то в підступну чаклунку Мантхару (врешті-решт з’ясовується, що це перевдягнена ракшаска). Без маски Марк Коваль – імператор Дашаратха, в масці – представник мавпячого війська! В масках працюють Юрко Карпенко (яструб Джатайю) та Юрко Березовський (цар мавп Хануман). Зеленолицього Равану грає Віталій Непомнящий (так, хлопець талановитий і як саксофоніст, і як драматичний артист, давно за ним спостерігаємо). Хореограф Дмитро Гордієнко навчив дітлахів деяким прийомам тайського народного танцю. Наприклад, у мавп-воїнів та демонів переважають широка постановка ніг, зігнуті коліна, прямий корпус. Але, звісно, повне перетворення було б неможливим без традиційних костюмів, майстерно виконаних Людмилою Шевченко. У давнину маски з головними уборами робили тільки з натуральних матеріалів, тепер полегшують задачу недорогі синтетичні, але виглядає все стильно й розкішно. … І ось коли вже прибічники Рами (Раму грає Ваня Пєрєсвєтов), мавпи та інші тварини з усіх сил б’ються з ракшасами за прекрасну Сіту (Ніколь Немировська), принцеса Суріотай втрутиться: набридли сцені битв! Принцесам личить думати про кохання, та власною волею вона намагається змінити сюжет п’єси. Чим це закінчиться, не розкажемо, радимо слідкувати за афішами та відвідати з дітьми цю красиву і добру виставу з дотепними діалогами й кумедними сценками. Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter Новини по цій темі: 25 березня: Притча про вогник біля серця: в одеському Будинку Блещунова представили «Відображення невидимого» (фото) 14 лютого: Почуття не потребують вінчання: Одеська музкомедія показала трагіфарс про одружених коханців (фото) |
Статті:
![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() Читать дальше |
||||||||||||
В 20 километрах от «нуля»: как одесский коммунальщик верхом на белом лебеде победу копал
|