Привид оперети, павук із черепами та ангел на «Запорожці»: у що вірять в одеських театрах  

Сьогодні Міжнародний день театру. Кажуть, що він починається з вішалки. А ось і ні. Театр починається з прикмет. Перед входом ти повинен тричі обернутися, плюнути через ліве плече і, про всяк випадок, процитувати Шекспіра.

Так-так. Наш мисливець за привидами і викривач міфів Дмитро Жогов вирушив до театру — шукати привидів і з'ясовувати, у які прикмети вірять служителі Мельпомени.

Артисти — найзабобонніші. У будь-яких «топ-10 професій, схильних до прикмет» вони стабільно на першому місці, випередивши навіть моряків. А ті були ого які забобонні: жінка на кораблі — до нещастя, новачків «хрестили» у Нептуна, набивали татуювання свині та півня на ногах. Тому що дерев'яні клітки з цими тваринами трималися на воді після корабельної аварії. Плюс пірати, кракени, «Мобі Дік» — повний комплект.

Але з часом професія моряка втратила свій містичний статус, і татуювання зараз собі роблять переважно баристи. А ті пливуть собі, нічого не бояться: ні Летючого Голландця, ні сирен. Аби тільки Іран ракетою не шмагнув. Театр — інша справа. Тут усе залишилося по-старому.

Якщо ставлять «Макбет», то не можна вимовляти цю назву. Кажуть, що Шекспір детально вивчав тему відьом для написання п'єси. Заклинання відьом у «Макбеті» та інгредієнти на кшталт болотяної змії, ока тритона й лапки жаби нібито засновані на справжніх магічних формулах. Цим він розгнівав справжніх відьом, які прокляли п'єсу. Якщо хтось через необережність вимовить слово «Макбет» у театрі, то йому необхідно здійснити ритуал очищення: вийти з театру, повернутися тричі, плюнути через ліве плече, процитувати рядок із Шекспіра, наприклад: «Ангели і слуги благодаті, захистіть нас!», постукати у двері театру і попросити дозволу увійти знову.

А ще в багатьох театрах навіть вночі на сцені горить світло. Самотня лампа. Її називають лампою для… привидів. Фахівець з техніки безпеки скаже роздратовано, що це світло для того, щоб ніхто не впав в оркестрову яму. Але екзальтована актриса прошепотить: «Це для того, щоб наші померлі актори могли грати вночі. І не заважати живим!»

Ми вирушили до Одеського академічного театру музичної комедії ім. М. Водяного — зясувати, як у нас справи з забобонами та привидами.

Театр галасував, як вулик, що прокинувся після зими. Лунали гами, артисти розминали голосові зв'язки. Можна присісти на лавку біля входу і безкоштовно слухати репетиції всіх вистав.

Виходив актор. А може, письменник? П'єску приніс? Молодий, але видно, що майбутня зірка. З чубом і в плащі а-ля 90-ті. Окине тебе гордовитим поглядом, закине кінці білого шарфика за спину і піде. Статечно. Немов Байрон. Живе театр.

Зайшовши, запитуємо у благоподібної вахтерки, чи ключниці на вході: чи є у неї прикмети, повязані з театром. Але тут заходить чоловічок. Водій.

— Шлагбаум відкрийте. Я Дракулу привіз, — кидає шофер.

Мені вже уявилася стара дубова труна з вампіром. Я внутрішньо здригнувся. Але зясувалося, що «Дракула» — це реквізит дружнього театру, який гастролював у Києві, а зараз приїхав до Одеси.

Вахтерка ж сказала, що в прикмети не вірить. Зате вірить в ангела-охоронця.

Якось вона стояла пізно ввечері — з курсів йшла. Маршрутки немає. Людей немає. Темно — хоч очі виколи. Десь кричать. Намагається зупинити машину — а там мужики: «Гроші є? Скільки даси?»

Помолилася ангелу-охоронцю. І тут підїжджає «Запорожець». Дідусь, спокійний, каже: «Сідайте. Не бійтеся». Довіз додому. Грошей зайвих не взяв. А через рік — та сама ситуація. І той самий дідусь.

«Сідай, каже, мила. Я вірю в ангелів! Нехай і на «Запорожцях».

«Сцена — місце сили! У нас деякі артисти перед виставою виходять на порожню сцену. Навіть лягають на неї», — каже нам провідник у театральний світ.

Наш Вергілій — Тетяна Орел, заступниця директора театру, — вела нас вузькими коридорами та сходами, що ведуть на сцену. З-за рогу випливав незвичайний реквізит. Наприклад, абсолютно відьомський казан.

«Сцена зберігає енергію всіх вистав, усіх емоцій і голосів, що лунали тут раніше, — впевнена Тетяна. — Якщо прислухатися, вона ніби відповідає: дарує спокій, впевненість і допомагає акторові увійти в роль».

На сцені йшла репетиція улюбленої комедії «За двома зайцями».

Сцена з вистави «За двома зайцями», фото Дмитра Скворцова з архіву театру

— Я зустріла тітку Секлиту, так вона просила передати вам, Проню Прокопівно, що ви — падлюка.

Я завмер за лаштунками і в захваті промовляв у думках фрази, відомі з дитинства, разом з акторами.

Наша фотографка Валентина вляглася на підлогу і почала шукати вигідний ракурс. Спойлер: не знайшла.

ЗА КУЛІСАМИ

Тетяна перехоплює артистів, які вилітають зі сцени, і знайомить мене з ними. Ті, ще живучи образом свого персонажа, намагалися згадати прикмети та забобони.

— Я глибоко віруюча людина. Я хрещуся перед тим, як виходити на сцену! Що ви, які забобони, — каже народна артистка України Наталія Завгородня.

— Прикмет ніяких немає. Є закон, що друга вистава гірша за першу, — додає артист Денис Фалюта. — Перша вистава відбувається на бзде, тобто на нервах. А друга вистава — коли вже заспокоїлися, але впевненість ще не прийшла. Тому й гірша.

— А ось кажуть, що до куліс не можна торкатися? — не вгамовуюся я.

— Це не прикмета! Це елементарна культура поведінки на сцені. Куліса — це для глядача стіна! Її ні в якому разі не можна колихати і не можна торкатися!

Справді, що це буде за стіна замку, якщо вона колихається від протягу! Я ж з повагою подивився на куліси. Вони монументально зникали у захмарній темряві.

— А їх часто чистять? — запитав я Тетяну, дещо її збентеживши. —
А їх взагалі не чистять. Вони просочені спеціальною рідиною від пожежі. Тому їх спускають і пилососять.

ЧИ Є У ТЕАТРУ СВІЙ ПРИВИД?

— А чи є у вас привид?
— Чшшшшшшшшшшшшшшшшш! — зі сцени на нас зашипіли.
— Хлопці, тихіше!
— Тихіше! А то виженуть, — додала Тетяна.

Ми з Денисом Фалютою перейшли на змовницький шепіт.

— Привид? У нас тут? Привид оперети? — дивувався Денис.
— Так! — не здавався я. 
— Отож, Тетяна!

Тетяна холодно поглянула на нас.

— Вона бродить тут за лаштунками з дивними людьми, — продовжує Денис, маючи на увазі екскурсії за лаштунками. — Вибачте, мені на сцену!

І, хихикаючи, артист кинувся на сцену. А естафету у нього перейняв артист і режисер Віталій Платов.

«Головна прикмета — якщо пєса не готова, краще не ставити виставу, — каже він. А взагалі зараз багато режисерів і акторів, які не забобонні. І коли я бачу чорну кішку, я не намагаюся проскочити першим. А раптом чорна кішка — це навпаки до удачі?

У день прем'єри категорично не можна вітати з прем'єрою перед виставою. Тільки коли опустилася завіса і вже ясно, що все пройшло добре, можна сказати: «З прем'єрою вас!»

І ось ще що. На прем'єру першим повинен зайти чоловік».

ПРОНЯ ПРОКОПІВНА І БОГИНЯ СМЕРТІ

Потім я познайомився з Пронею Прокопівною. Чесно кажучи, вона мені здалася занадто молодою і миловидною для цієї ролі. Щоб стати Пронею, треба ж у кожну ніздрю засунути по картоплині. Ми весело базікали про театральні прикмети і про те, чому їх так мало.

«Якщо сценарій вистави падає на сцену, то ми обовязково на нього сідаємо, перш ніж підняти,— каже заслужена артистка Ірина Ковальська, яка грає Проню. — А якщо артист уже похилого віку, то він піднімає і прикладає його, гм, до заднього місця! У драматичному у них там «Вій». Оце так. Це серйозно. А у нас все легке! І привидів теж ще немає. Молодий ще у нас театр!»

Вона ж грала Богиню Смерті Морану у виставі «Княгиня Ольга». А це темне містичне дійство про жагу до влади і ціну, яку за неї платять. Ось ця весела безбашенна дівчина? Ця Богиня Смерті Морана, та ще й заслужена артистка України??

Але тут репетиція підійшла до фіналу. На сцені закрутилася поворотна сцена, розгойдувалися каруселі, і виїхав розписний кінь.

Я пішов прогулятися за лаштунки. У темряві стояв реквізит. Каміни. Колони. Я забив коліно об бутафорського барана. Над моєю головою висіла якась похмура штуковина, вся в черепахах і чомусь на зразок тину.

Олександр вийшов звідкись із темряви. Він старший за декорації. У вязаній шапочці. Задумливий.

— Прикмети? Так у нас одна тільки. Не можна декорацію ставити догори ногами. Це справжнісінька прикмета. Бо особливого значення не має, як вона лежить
.— А що у вас там за похмура така штуковина висить? З «черепами»?
— «Павук». З вистави «Кентервільський привид». Саму виставу вже не ставлять, але, може, ще знадобиться.

Привида оперети ми так і не знайшли. Навіть не знаю, радіти цьому чи сумувати. Та й артистом, як виявилося, мені не бути. Скільки ж доведеться присідати на сценарій, що впав, з моєю спритністю.

А ось «черепи» та інша зловісна бутафорія тут чудові. У Музкомедії хоч і не вірять у прикмети та всяку містику, навести жах на сцені ще як можуть!

Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов, фото Дмитра Скворцова з архіву театру, супутні фото Валентини Бакаєвої (у якої збився ракурс)