Як це робилося в Одесі в 94-му: перші вибори мера, перші фальсифікації та суди (фото, документи)

Одеса, рік 1994. Час великих очікувань. В один рік, але не одночасно відбуваються вже другі парламентські (за мажоритарною системою) і перші місцеві вибори. А ще президентські.

Цей матеріал — перший у циклі статей про вибори мерів Одеси, які проводилися в незалежній Україні. До 98-го, коли під загрозою опинилося саме місцеве самоврядування міста, ще ціла вічність. «Думська» не просто ділиться спогадами, ми спробуємо занурити вас у ту атмосферу, коли здавалося, що все попереду.

Перші вибори міського голови Одеси, які ми вважаємо по-справжньому значущими, відбулися 1994 року. До цього головою міської ради та виконкому був Леонід Чернега. Однак за нього не голосували одесити — Чернегу обрали депутати міськради, а отже, прямого мандата від жителів міста в нього не було. Попередником Чернеги до березня 1992 року був Валентин Симоненко, який після закінчення повноважень у політичному житті міста взагалі не брав участі. Його кар'єра стрімко розвивалася в Києві: Симоненко був і першим віцепрем'єром, і нардепом двох скликань, і головою рахункової палати.

Незадовго до цієї місцевої кампанії, у березні 1994 року, відбулися перші вибори у Верховну Раду України, в яких брали участь і майбутні суперники (причому багаторазові) в мерських перегонах — Едуард Гурвіц і Олексій Костусєв. Вибори були за системою мажоритарних округів, але округи сильно відрізнялися за чисельністю виборців. Наприклад, окремим округом з мандатом був невеликий Жовтневий район у центрі міста, населення якого становило лише 4% від загальної чисельності Одеси. А Київський район, великий і густонаселений, теж було виділено в один округ, він мав лише один мандат.

_{Едуард Гурвіц}

Жовтневий район очолював Гурвіц, це самий центр і свого роду «вітрина» міста — символ прийдешніх змін і розвитку підприємництва. Крім того, Гурвіц не був комуністом (ба більше, щиро ненавидів усе, що з комунізмом пов'язано), що виділяло його на тлі інших. Саме його вважали фаворитом у цьому окрузі. Костусєв же працював над зміцненням позицій у Київському районі, де також мав чималу підтримку. Однак він пішов на незвичний і, як пізніше виявилося, помилковий крок — вирішив балотуватися саме в Жовтневому районі, де позиції Гурвіца здавалися непорушними.

Вибори до Верховної Ради проходили у два тури. Сенсацією першого туру стала перемога Костусєва в Жовтневому районі, що стало шоком для багатьох, особливо для прихильників Гурвіца. Якщо у власній «цитаделі», де весь адмінресурс був на його боці, він не зміг перемогти, то що можна було очікувати на прийдешніх виборах мера? У другому турі ситуація змінилася: були залучені всі можливі ресурси, і, хоча з невеликим відривом, депутатом від округу став Гурвіц, як і очікувалося від початку.

^{Олексій Костусєв}

За пів року, у червні-липні 1994-го, відбулися місцеві вибори (мера, міськради та райрад). Вибори мера також відбувалися у два тури. Попри відчайдушні зусилля на той момент міського голови Чернеги, він не вважався реальним кандидатом. Шанси на перемогу були тільки у вічних супротивників Гурвіца і Костусєва. Іронія полягала в тому, що обидва вони на той момент працювали в міській структурі по суті під керівництвом Чернеги: Гурвіц очолював Жовтневу райраду, а Костусєв був головою міського комітету приватизації.

У першому турі виборів мера переміг Костусєв із невеликим відривом, і його перемога здавалася більш ніж реальною. Тільки в Жовтневому районі більше голосів отримав Гурвіц. Третє місце посів чинний міський голова Чернега, і в другому турі він підтримав Костусєва, якого вважали впевненим фаворитом. Примітно, що багато одеських політиків, які пізніше стали відомими, працювали в командах обох кандидатів: Геннадій Труханов, Ігор Марков, Ігор Резнік, Олексій Козаченко, …. Усі вони брали участь у цій виборчій кампанії. До того ж серед спонсорів кампанії Костусєва був Олександр Жовтис, який пізніше став народним депутатом. Підтримав його й митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел, який здається вічним.

Коли почали підрахунок результатів другого туру, здавалося, що Костусєв перемагає. Але сталося несподіване. Жовтневий район показав явку 98%, з яких 99% голосів були за Гурвіца, а на деяких дільницях явка навіть перевищила 100%. У результаті, з мінімальною перевагою, переміг Едуард Гурвіц, об'єднавши у своїй особі посади народного депутата і мера, що на той час закон таке дозволяв.

Багато учасників тієї кампанії пізніше розповідали, як нібито мінялися мішки з бюлетенями, друкувалися нові з проставленими відмітками (ба більше, не просто так, а типографським способом). Усі ці люди перебували в конфлікті з Гурвіцем, і ми не можемо гарантувати точність їхніх слів.

Ще одна деталь — ми звикли ставити галочки навпроти «свого» кандидата, тоді треба було викреслити «чужого».

Одночасно з місцевими виборами проходили президентські. Варто зазначити, що Гурвіц на той момент перебував у добрих стосунках із Леонідом Кучмою, який несподівано переміг, і був у союзі з губернатором Русланом Боделаном. Той рік був єдиним, коли губернаторів обирали також голосуванням на місцевих виборах — посада називалася голова обласної ради народних депутатів.

Після виборів Олексій Костусєв подав позов до Приморського суду Одеси (справу розглядала суддя Світлана Ярош, чиє прізвище в Одесі стане прозивним), де, серед іншого, просив провести експертизу бюлетенів, щоб перевірити, чи не було позначки виставлено типографським способом. Однак позов не було задоволено. Незабаром Костусєв покинув Одесу і на деякий час виїхав за кордон.

До міськради увійшли депутати з обох команд, але фактично тільки троє залишилися на боці Костусєва, інші перебігли до Гурвіца. Серед цієї трійці був і Лев Вершинін — російський пропагандист, якого називають автором конспірологічної теорії «Анти-Росія» про країни Заходу, які налаштовують Україну проти росії.

Але повернемося в Одесу 1994-го. Секретарем міськради обрали Олександра Прокопенка. Першим заступником Гурвіца став Анатолій Ворохаєв (раніше він був його заступником і в Жовтневому районі), а заступником із будівництва — Михайло Кучук.

Однак єдність у команді тривала недовго. Незабаром почалися конфлікти і протистояння, і багато хто з тих, хто кував перемогу Гурвіца, вже до наступних виборів опинилися усунуті від міської влади. Про те, як розвивалися події далі, читайте в наступних матеріалах циклу.

Автор — Володимир Імуш