Кабаре «Афінський ліс», або Одеський театр ляльок працює над Шекспіром  

Нинішній сезон в Одеському академічному театрі ляльок виявиться особливим, адже скоро тут відбудеться прем'єра вистави за Шекспіром «Сон літньої ночі». Культурний оглядач «Думської» Ірен Адлер проникла на одну з репетицій.

Режисер-постановник Євген Резніченко вже вдало відзначився практично на всіх одеських сценах, але в цій постановці він, схоже, перевершив себе. Після репетиції до нього виникло одне-єдине запитання: чому лялечки, які вистрибують з білого рояля (звідти багато чого під час вистави вистрибує), недостатньо добре підсвічені? Виявилося, прикра випадковість, переставляли світло на ранкову дитячу виставу, самі помітили і на майбутнє врахують. Незважаючи на наявність артистів живого плану, в масках і без них, ляльки в цій постановці дуже важливі, навіть найменші. Їхня поява завжди допомагає розставити акценти для тих глядачів, хто оригіналу не читав або просто неміцно пам'ятає цю заплутану історію.

Багатопланове дійство з прагматичної реальності переносить героїв в іншу, чарівну. Під склепіннями нічного афінського лісу вже не так важливо, кого хоче за зятя батько прекрасної Гермії (Ірина Богданович із гламурної лялечки там перетвориться на фурію, що бореться за своє кохання). В Афінах герцог Тезей погрожує їй стратою за непослух, у лісі цар фей та ельфів Оберон, навпаки, допомагає своїми чарами закоханим, незважаючи на інші обставини. Тезея й Оберона грає один і той самий артист Микола Решетньов — ставний, харизматичний, голосистий (до слова, він і автор музичного оформлення).

Іполіту і Титанію теж грає одна актриса, Юліана Карєва, і якщо Тезей свою супутницю життя, ув'язнену в кайдани, грубо тисне, то Оберон впливає на почуття Титанії чаклунством, навіюючи їй кохання у відповідь, а не вимагаючи взаємності. Треба сказати, що таке двійництво вперше запропонував режисер Пітер Брук 1970 року, показуючи, що світ ельфів і фей є лише відображенням світу людей (хіба що більш естетичним і близьким до природи).

Подвійну роль отримав і заслужений артист України Іван Цуркан — він Філострат, розпорядник розваг при дворі афінського герцога, а в лісі — пустотливий дух Пак, фрикуватий хлопчина з баяном. Молоді закохані, опинившись у нічному лісі, буйствують ще до того, як Оберон із Паком візьмуться над ними чаклувати. Комічна сцена, в якій Деметрій (Артем Теляшенко) і Лізандр (Олександр Богданович) закохуються синхронно в Олену (Анастасія Ігнатович), тягнуть кожен за ніжку до себе, ледь не розриваючи навпіл. Але є у виставі таке, що здивувало б і Шекспіра, і Брука.

У кабаре «Афінський ліс» танцюють феї в масках кішечок і ельфи в масках ведмежат, співає про кохання зваблива Титанія. «Театр у театрі», тобто розучений ремісниками до весілля герцога сюжет про кохання Пірама і Тисби, показується з-за ширми, актори максимально прикриті різьбленою фанерою і уподібнені лялькам. Філострат демонстративно проходить перед публікою з транспарантом «А я попереджав», Лізандр обізве стиль постановки «сумішшю театру Франка і ТЮГу», але отримати задоволення глядач може і від самого кустарного сценічного продукту! Той факт, що афінських ремісників грають здебільшого акторки, не суперечить гендерному мерехтінню шекспірівського театру, куди довгий час жінок взагалі не допускали. Нік Навій (Андрій Кулішов) після всіх пригод із начаклованою йому ослячою головою скаже про них: «Бабуваті мужики».

А загалом текст подано в класичному, вивіреному перекладі українською мовою Юрія Лісняка, театрали зі стажем пам'ятають його за виставою 2000 року в українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька. Там, до речі, теж був злободенний театральний жарт — репетируючи свою горе-виставу, ремісники говорили пошепки, щоб приховати свій геніальний задум: «А то почують жолдаки i дзекуни» (найвідоміші на той час режисери Жолдак і Дзекун та їхні можливі послідовники). Власне, це все, чим ми хотіли заінтригувати вас, шановні читачі й театрали, а решту зробить на виставі ефект раптовості.

Авторка- Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва