Шукаємо «Чоловіка для Памели»: в одеському театрі поставили п`єсу про дивакуватих літніх американців  

Прем’єру вистави «Чоловік для Памели» за п’єсою Джона Патріка показав на своїй камерній сцені Одеський академічний обласний драматичний театр.

Одноактна комедія порадувала перших глядачів, хоча режисер-постановник, заслужений артист України Геннадій Скарга, відчутно скоротив монологи головної героїні в тих місцях, де вона робить філософські узагальнення та торкається політики, звертаючись до самої себе чи до зали. Залишився побутовий каркас сюжету, що теж непогано.

Коли драматург писав «Чоловіка для Памели», він передбачав, що час дії – будь-який, тобто, історія ця на всі часи. Хіба міг він знати, що друковані видання стануть анахронізмом, листи в конвертах – тим більш, і вкладати нібито своє фото, вирізане з медичного журналу, у двадцять першому столітті нікому не спаде на думку. Нові технології можуть завести героїв значно далі…

Заслужена артистка України Юлія Скарга володіє яскравим комедійним обдаруванням. Вона грає свою Памелу Кронкі, не відштовхуючись від авторської ремарки «колекціонер мотлоху». На камерній сцені немає місця для нагромадження речей, до яких старенька Памела виявилася такою ласою (за п’єсою вона навіть сушить на мотузці чайні пакетики, аби використати їх знову). І хай вона п’є свій слабенький чайок з мурахами (бакалійник дає їй цукор із комахами безкоштовно), це не заважає їй прагнути іншого життя. Памела шкандибає на обидві ноги, зачіску має схожу на вороняче гніздо, її одяг знавав кращі часи, проте очі палають, а добре серце штовхає на пошук пригод.

Якщо ви подумали, що на старості років Памела вирішила знову вийти заміж, то вона не настільки дурна. За її переконанням, чоловіка потребує Розіта Монтефалько, скромна молодша сусідка та подруга (заслужена артистка України Ірина Надеждіна). Не поцікавившись її думкою, Памела пише від імені Розіти відповідь на шлюбне оголошення якогось «Красунчика». Буйна фантазія вже малює мачо, котрий стане цілувати сліди подружки, проте та заперечить, що сліди ці можна зустріти переважно в курнику, про які тут поцілунки вже казати.

Розі з тих, про кого говорять «сіра миша», ховає свою непогану фізичну форму в понурий старечий балахон, а чепчик погіршує ситуацію. Коли вона вирішує змінити образ заради знайомства з потенційним чоловіком, кидається в іншу крайність: вульгарна червона гіпюрова сукня як облипла, жахлива блондиниста перука. Провінційний шик!

Знаття б їй, що капітан Муні (Сергій Юрков), той самий «Красунчик», вже справив 96-річчя, втік з богадільні, по його слідах спішать стервозна дочка Вельма Лемон (Анастасія Гаркавенко) та її чоловік-підкаблучник (Вадим Анохін). «В об’яві не було сказано, що ви старий», — нажахано скаже капітану Памела. «Але і не було сказано, що я молодий», — відбивається дідок, додаючи, що «мух на оцет не ловлять», от і довелося трохи прикрасити. Зір у нього слабкуватий, однак примудряється помітити «апетитні сіднички» самої Памели. А далі починається напівдетективна історія с нявканням покійного кота, портретом предка, що палить, випускаючи дим, та привидом крадія свиней. Проте ніякої містики! Всьому в цьому сюжеті є просте пояснення, а в фіналі глядачі досягнуть впевненості в тому, що мріяти не пізно навіть старим, якщо вдалося зберегти людськість та чисту душу.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва