Як переживають блекаут особливі діти: батьки вихованців Центру Януша Корчака в Одесі просять допомоги у всіх небайдужих

Після початку російсько-української війни в Україні сталося багато жахливих подій. Жодна людина, яка не знаходилась під обстрілами держави-агресора, не чула звуки сирени під вікнами свого будинку, не тремтіла від жахливих вибухів та відсутності зв’язку з родичами та близькими, не зрозуміє, що таке війна, як боляче спостерігати за тим, як руйнується те, що є невіддільною частиною твого життя.

Восени цього року російсько-українська війна перейшла на інший рівень. Коли стало зрозуміло, що ми готові зі зброєю в руках ціною власного життя боронити свою землю, свій дім, своє право на самовизначення, росія обрала інший шлях залякування та пригноблення втомлених від постійної напруги українців. Країна-терорист почала завдавати масованих ракетних ударів по нашій інфраструктурі. В результаті більша частина населених пунктів залишилася без світла, води та опалення, без Інтернету та мобільного зв’язку. Найбільше від цього страждають немовлята та особливі діти. Вони повністю безпомічні і залежать від допомоги небайдужих людей.

Причин інвалідності дітей багато: генетичні та хромосомні ушкодження, ушкодження, які виникли під час пологів, травми, інфекційні захворювання, поганий догляд та інше. Через війну кількість дітей, які потребують допомоги збільшилася. І у нас в Україні така допомога надається.

В Одесі дітям з особливостями розвитку активно допомагає Інститут реабілітації осіб з відхиленнями психофізичного розвитку імені Януша Корчака, одна з філій якого знаходиться на вулиці Космонавтів. Багаторічний досвід роботи інституту показав, що реабілітація – це не короткочасний захід, а систематичний, тривалий процес, якому підлягають усі діти, незалежно від тяжкості ураження нервової системи. Завдяки такій допомозі діти з вадами розвитку можуть бути соціально активними та жити повноцінним життям.

- Коли я звернулася до Центру Януша Корчака в Одесі, не маючи багато грошей, з великою кипою аналізів на руках і коли надії вже майже не залишилося… вони просто подивилися мені у вічі і сказали: «Ваша дитина – це наша дитина. Ми ніколи від вас не відвернемося. Ми вам допоможемо!» – розповіла мама дворічного хлопчика Тараса (діагноз ЗПР), ледь стримуючи сльози.

Але після того, як в Україні почалися аварійні вимкнення світла, надавати допомогу таким дітям стало дуже важко. На ті декілька годин, коли з'являється електрика, працівники Інституту не встигають навіть зарядити акумулятори, за допомогою яких працює медична апаратура, не кажучи вже про інші важливі процедури. Часто через відсутність світла зупиняється водо- та теплопостачання. Не встигає нагрітися бойлер і працівники змушені користуватися холодною водою. Лише уявіть, скільки разів миє руки щодня фахівець з лікувального масажу. Хіба можна торкатися маленьких діток холодними руками?

Працювати в таких умовах неможливо, адже діти мають знаходитись в умовах сприятливих для їх фізичного та психічного розвитку. Минулого тижня (в четвер), коли не було ні світла, ні тепла, ні зв’язку, заняття в інституті не проводились. Діти, які прийшли займатися зі своїми вихователями, плакали та дуже нервували з цього приводу.

- Коли тобі в очі дивиться дитина, для якої ти цілий світ, хочеться зробити усе, щоб на її обличчі з'явилася посмішка, хочеться пригорнути її до себе і сказати, що усе буде добре. Саме через це, я не можу сидіти осторонь і дивитися як страждають наші діти. Кожний день для них це боротьба за майбутнє, яким воно буде залежить від нас з вами. Я звертаюся до усіх, хто може допомогти дітям, що проходять курс в Інституті реабілітації осіб з відхиленнями психофізичного розвитку імені Януша Корчака. Можливо хтось може надати генератори та пальне для них, можливо, працівники, відповідальні за електропостачання, зможуть скорегувати графіки відключення так, щоб вони не припадали на часи роботи Інституту, а можливо, хтось запропонує свій варіант вирішення цієї проблеми, — звертається до всіх небайдужих мати особливого хлопчика Тетяна.

Серед заповітів Януша Корчака є такий: «Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – її зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині». Хто знає, можливо серед дітей, яким ми зараз допомагаємо майбутні генії: музиканти, художники, філософи, інженери, науковці та ін., які змінять майбутнє України на краще.

Автор — Тетяна Коломієць, спеціально для «Думської»