Детективна пригода «Шедевр» з’явилася на сцені Театральної лабораторії «Воля» (Садова, 13). Вистава для дітей та дорослих заснована на однойменному романі відомої американської письменниці Еліс Броуч, а головну роль дівчинки Емми виконала режисерка вистави Стася Волошина. У романі Емми немає, там хлопчик Джеймс, але побачивши героїню, ви не сприйматимете нікого іншого.

Стася в образі маленької дівчинки – це шедевр перевтілення. Маленька порівняно з іншими персонажами, щокастенька Емма вже за самими фізичними параметрами виглядає переконливо. Але не менш важлива та дитяча безпосередність, з якою акторка передає протест проти лицемірства дорослих, зриваючи з волосся нав’язані задля гостей осоружні бантики, заціпеніння у миті, коли мама нещадно тисне своїм авторитетом, і так хочеться скоріше кинутися в татові обійми.

«Тато вихідного дня» (Ігор Волосовський) натура творча, вочевидь не догодив колишній дружині (Олена Концевич), перед якою кам'яніє разом із донькою. Батько з Еммою випромінюють безумовну любов. Одначе навіть добрий, не надто практичний та пристосований до життя та жіночих вимог тато може не зрозуміти деяких речей…

Наприклад, те, що в Емми з’являється новий друг, і це не людина. Жук Марвін (Сергій Довганич) мешкає в кухні разом із батьками (ці ролі виконують ті самі актори, які грають маму й тата дівчинки). На відміну від Емми, він не страждає від кризи, пов’язаної з розлученням батьків. Менше з тим, дуже співчуває дівчинці.

«Ми не такі складні істоти, як люди», — пояснює Марвіну його мама-жучиха, чому в їхньому середовищі не буває розлучень. Може, воно й на краще, та що ми, зрештою, знаємо про комах? Може, деякі з них значно талановитіші за людей, просто відсутня комунікація? Може, їм притаманна емпатія за відсутності авторського самолюбства? І вже точно гроші не владні над ними. Хто з людей мистецтва може похвалитися таким комплексом чеснот? Отож-бо.

У першоджерелі талановитий Марвін робить копію малюнку Дюрера «Мужність», а всі думають, ніби це Емма така обдарована. Дівчинкою нарешті починають пишатися, як у цьому не підтримати її? У виставі мова про скульптурне обдарування Марвіна, жучок вигризає з мармуру фігурки, цей процес виглядає дуже кумедно: хрум-хрум, і шедевр готовий. Він копіює не Дюрера, а Бенвенуто Челліні, а «Мужність» є одною з чотирьох чеснот, всі решта, «Справедливість», «Розсудливість» та «Помірність», щезли з музею Гетті за загадкових обставин…

Але як розв'язати питання з невідповідністю розмірів, адже дівчинка, хоч і маленька, значно більша за жучка? Театр пропонує глядачам міру умовності на кшталт подвійної оптики: певний час друзі частково спілкуються за допомогою жестів, проте згодом Марвін починає вільно розмовляти по-людськи. А дорослі не надто придивляються до комахи, а коли помічають, кидають у неї важкі предмети під Еммин плач: «Мій малюче!..»

Є в цій історії зовсім маленький Жучок, а ще «збільшені» фігурки «Мужності» та бабусі, яка сидить собі спокійнесенько на лавочці, не знаючи, що її фігурку «вигризає» Марвін. Усіх цих персонажів грає юна студійка «Волі» Лія Фахретдінова.

А коли харизматичний Марвін (він, до речі, навіть мовчки дуже виразно виявляє свої емоції та думки, вміє так закотити очі чи посміхнутися, що зала вибухає реготом) знаходить клаптик паперу з потрібною адресою, проблема вирішується просто блискуче. Ніби з нізвідки Марвін вихоплює велике простирадло з написом та загортається у нього, всіляко стрибає перед Еммою. Та помічає, знімає, читає, легким порухом відправляє тканину за куліси, а звідкілясь в її руках знову опиняється папірчик.

Нагадаємо, що пригода в нас таки детективна, мова йде про підміну та крадіжку музейного шедевра (для Одеси актуально), тож без образів працівників музею не обійтися. Їх тут двоє, хто з них злочинець, ми не розкажемо, зберігатимемо інтригу.   

Татові Емми припадає до вподоби Христина Балконі (Анастасія Чечельніцька), вишукана юна леді, на чиїй голівці прописався капелюшок-фасінатор з вуалеткою. Яка протилежність сердитій та безцеремонній колишній дружині! Інтелігентний, чемний красунчик в окулярах Денніс Макгафін у виконанні Богдана Яворського міг би причарувати кого завгодно, якщо молодий чоловік розуміється на мистецтві, це вагоміше за багато інших чеснот, хай і не увічнених умовним Челліні.

Карколомний перебіг подій, пошук порозуміння, світлові ефекти не дозволять відволіктися ані на мить. Чом би не продовжувати дитячу лінію репертуару? Тим більше дорослим таке теж цікаво.

Автор – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського