Хороші дівчатка мають гарне придане. В одеському театрі настав «Божевільний день»  

Прем'єру одноактної детективної комедії за п'єсою Євгена Балакіна «Божевільний день» показав на своїй камерній сцені Одеський академічний обласний драматичний театр.

П'єса занурює глядача в американську дійсність, де, безумовно, багато можливостей для матеріального процвітання, але й чимало невдах, шахраїв, які пускають пил в очі заради наживи.

Іноді цей пил доводиться пускати в очі таким же шахраям… Сучасні дівчата часом дивуються: чому ніхто не бере заміж красуню-розумницю? Усе дуже просто, немає приданого! Головна героїня додумалася до цієї простої істини і почала собі це придане придумувати, брати діаманти напрокат. Все вийшло! Але вигадливий сюжет іде далі, кожен із героїв виявляє все нові й нові грані особистості, розкриваються справжні мотиви вчинків.

Відразу скажемо про найсумнівніші деталі постановки: дивно уявити собі, ніби американські молодята носять обручки на правій руці, а поліцейські пред'являють замість жетона червону корочку…

Режисер-постановник вистави Олена Озерна виступила і як актриса, виконавши роль єдиної більш-менш багатої особи в цій історії, місіс Міди Шліц. Молодята, захоплена Лоліта (Аглая Найда) і Гарольд, який з видимим зусиллям тягає її на руках туди-сюди (Кирило Швець), явно не ті, за кого себе видають.

Співробітниця банку і капітан нафтоналивного танкера? Та хто в це повірить? Дівиця занадто молода для відповідальної посади, в ній немає шику, хлопець кітель з чужого плеча напнув, і навіть не в змозі з першого разу вимовити слово «камбуз». Якби сейф, що стояв протягом усієї дії в кутку, вмів сміятися, то розреготався б при першій появі цієї парочки…

Аглая і Кирило — дебютанти, у них ще все попереду. Театру варто експлуатувати їхню пластичність, танго в постановці Катерини Бойко молодим артистам вдалося, і характери персонажів стали яснішими, ніж випливало з текстових реплік.

Насправді Лоліта могла б куди виразніше подавати текст про те, як вона слабшає, побачивши морську форму, немов розкритий сейф! А Гарольд, фантазуючи з приводу дивного для будь-кого, хто хоч трохи знайомий із географією, маршруту свого майбутнього рейсу (Сінгапур, Панама, Суецький канал), нехай пошукає акторських барв, щоб зал зареготав від такої безсоромної, самовикривальної брехні.

Хай там як, «Божевільний день» можна сміливо рекомендувати до перегляду вже зараз, якість вистава завжди набирає в міру свого існування.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва