Автором фото Амазонії став співробітник Національного університету перуанської Амазонії Фреді Ф. Рамірез. Більшість світлин зроблено протягом 2024 року. Авторами фотографій Антарктики – українці та українки, які працювали на крижаному континенті в різні періоди 2019-2024 років. Організатори виставки – Національний Антарктичний науковий центр, Посольство України в Республіці Перу, університет перуанської Амазонії (UNAP), центр Awaken.

«Тим, хто вважає, буцімто Антарктида та Амазонія і взагалі наша планета не на часі, я хотів би нагадати, що другої планети в нас нема, — каже директор Національного Антарктичного наукового центру Євген Дикий. – Коли зараз Дональд Трамп заявляє: «Drill, baby, drill», можливо, в них з Ілоном Маском є сподівання, що вони сядуть на великий красивий зореліт і дьорнуть кудись там на Марс чи ще далі. Нам з вами це точно не світить. У нас одна планета, і при тому, що ми зараз боремося за виживання, а сусіди наші вкладають величезні ресурси в те, аби позбавити нас такої можливості, варто подивитися хоча б на кілька років уперед. Є проблеми, спільні для всього людства, вони нікуди не поділися, коли у нас почалася війна. В будь-якому разі нам треба буде вирішувати проблему виживання в кліматі, який ми самі створили».

Привернення уваги до цих проблем до того, як стане надто пізно, є одним із завдань інтелектуалів, додає науковець.

«Ми зараз спостерігаємо, як розвалюється кліматична система, і далі будуть розвалюватися всі системи, які підв’язані під клімат: забезпечення продовольством, стан нашого здоров’я, — підкреслює пан Євген. Мені здається, що одним із завдань інтелектуального прошарку суспільства має бути нагадування про ці речі. Маємо кричати про проблему трошки раніше, аніж буде запізно щось робити, пропонувати вихід і намагатися достукуватися до людей. Всі проблеми, від політичних до кліматичних, якраз і походять від того, що у людей в головах. Люди не усвідомлюють, як працює наша планета, як ми на неї впливаємо і що нам за це буде».

Ось приклад не такий далекий, як Антарктида з Амазонією. Зараз кожного дня наше Чорне море отримує нову «порцію» уламків дронів чи ракет. Оцінити шкоду від цього на даний момент науковці не можуть, констатує Євген Дикий. Кількісні характеристики потраплянь наразі невідомі, можна знати, де чого впало, а все решта неможливо визначити, поки точиться війна.

«Коли деякі наші колеги розповідають про сто тисяч загиблих дельфінів, тут у мене є хороша новина: вибачайте за грубість, фігня це повна, — посміхається Євген. – Це якраз приклад голого піару, якому в науці не має бути місця. Реальну оцінку впливу на довкілля можна буде зробити тільки після завершення бойових дій, коли буде можливість провести аналізи. Складаємо список факторів, які впливають. На перше місце я б поставив нові забруднюючі речовини, яких раніше в морі не було, і які тепер точно в ньому з’явилися. Це зокрема похідні ракетного палива, яке само по собі є високотоксичним, це нафтові продукти, яких додалось. Насправді кожний затонулий корабель – це джерело постійного самовитоку, як мінімум, мазуту. З кожного корабля струменить різна цівочка, і з крейсера «Москва» також, хоч він і затонув у 2022-му, з нього й досі витікає запас пального. І поки він весь не витече, це не припиниться».

Науковець розповідає також про проблеми важких металів у Чорному морі та радіоактивних елементів, які досліджуватимуть після війни. Однак є й ті мешканці моря, яким війна, як не дивно, пішла на користь. Камбала калкан, наприклад. До війни основним фактором загрози цьому виду були донні трали, які руйнували дно. Калкан був на межі вимирання, але тепер, як і багато інших видів, чиє виживання залежало від рибальства, починає відновлювати свою популяцію.

Отже, людська діяльність завжди має два боки. Навіть велика війна для декого з мешканців Чорного моря виявилася шансом, а не навантаженням.     

Авторка — Ирен Адлер, фото Олега Владимирського