Голубці Одещини стали частиною національної культурної спадщини: в регіоні десятки різновидів цієї страви

Приготування голубців на Одещині внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

Про наказ Мінкульту повідомив обласний центр української культури.

Страва побутує по всьому регіону, починаючи з півночі й до крайнього півдня.  

Голубці – це одна з основних страв місцевої кухні Одещини. Знання, вміння та практики приготування та споживання голубців широко поширені як серед українців, так і серед національних спільнот болгар, молдован, гагаузів та інших народів нашого краю. Цікаво, що голубці для Одещини – це не лише «конвертик» з капусти. Це різноманіття інгредієнтів та способів подачі й приготування, яке вражає!

«В результаті дослідження ми дізнались, що на півночі Одещини — на Кодимщині, під час приготування голубців на весілля, господині групувались й сідали по колу, за спільною працею співали народні та обрядові пісні й «крутили» голубці до 10 горщиків по 8-10 літрів (на велику кількість гостей)», — .

Варто відзначити, що подавання голубців на Кодимщині на святах тісно переплетене з музичною традицією клезмерської музики (теж входить до переліку нематеріальної спадщини). Так, коли на весіллі «старости» подавали гарячі голубці, клезмери грали особливий фрейлик (музика на весіллі або святі).

В селі Глибочок свої традиції приготування — господині до начинки додають три види м’яса, а тушкують голубці обов'язково в томатному соку домашнього приготування.

Вже на півдні Одеської області (Бессарабія) – в селі Орлівка голубці мають назву «cармале» (з турецької «sarmale», тобто «обмотувати»). Готують їх переважно із свіжого листя винограду, яке ошпарюють в окропі з сіллю, щоб воно стало м’яке й придатне до закручування. Начинку готують із рису, свиного фаршу, додають цибулю, моркву, зелень та тушкують в казані на слабкому вогні. А в болгарському селі Городнє голубці мають назву «гушки». Це також пропарене листя винограду, але начинка складається з рису чи булгуру, готують їх з додаванням певних трав: кропу, петрушки, м’яти.

Вже сотні років традиційно це друга страва, яка подається в будні дні, до посту та є обов’язкового складовою святкового столу, ритуальних обідів, проводів тощо. Майже у кожної господині є свій рецепт приготування, який переходив у спадок з покон віків від старшого покоління до молодшого.