Фабрика відходів: Одеса витрачає мільйони на шкільне харчування, але половина страв потрапляє на звалище

Майже половина обідів одеських школярів потрапляє у сміттєвий бак.

Такі дані «Думська» отримала від міських чиновників, відповідальних за сферу освіти. При цьому місто щорічно витрачає на харчування дітей десятки мільйонів гривень. Розбиралися в ситуації.

Ще наприкінці минулого року міська влада вирішила перевірити організацію шкільного харчування. Почалися вибіркові ревізії. Виявилося, що від 40 до 50% приготованої їжі залишається неспожитою. Мова йде не про окремі страви чи окремі навчальні заклади — проблема має системний характер, її виявили у всіх районах.

Формально шкільне харчування визнали таким, що відповідає законодавству та санітарним нормам. Виявили низку порушень — недотримання умов зберігання, відсутність температурного контролю холодильного обладнання, неналежне ведення журналів бракування. У них щодня фіксуються смак, запах, колір їжі, час приготування та дозвіл на видачу в школи. Також контролери помітили необґрунтовані заміни страв у меню та зменшені порції.

Цього року система продовжила працювати без змін. Підрядники, що забезпечують харчування в школах, залишаються тими самими, а до 50% їжі у смітнику не призвели ні до перегляду договорів, ні до зміни моделі харчування.

Фото зроблені під час інспекції

У підсумку виникає закономірне питання: наскільки ефективна система шкільного харчування, якщо половина приготованої за бюджетні гроші їжі опиняється на смітнику, і чому за наявності офіційно зафіксованої проблеми місто продовжує витрачати мільйони, не змінюючи підходів і не несучи відповідальності за результат.

СІЛЬ І ЦУКОР

Ми звернулися за роз'ясненнями до екс-директора міського управління освіти Олени Буйневич, яка стояла біля витоків цієї системи шкільного харчування.

Одеська реформа розпочалася у 2017 році і на той момент вважалася однією з найпрогресивніших в Україні, розповідає Буйневич. Вперше було запроваджено безглютенове меню. Його розробляли спільно з постачальниками, і ця система продовжує працювати досі. З 2018 року в деяких школах запровадили формат шведського столу.

«Пізніше змінилися державні норми щодо вмісту солі та цукру. Незважаючи на користь таких змін, діти почали гірше сприймати нові страви — смакові звички залишилися колишніми, і кількість викинутої їжі збільшилася», — пояснила Олена.

На її думку, ключове завдання — зробити корисну їжу не тільки такою, що відповідає нормам, але й смачною для дітей, враховувати реальні харчові звички школярів.

Гарячий обід від «Фабрики смаку» для молодших класів 26 гімназії

За оцінкою представників системи освіти, завдання замовника — придбати послугу, що відповідає санітарним нормам, і за прийнятною ціною. Якщо великий постачальник може забезпечити харчування дешевше, вибір, як правило, робиться на його користь.

При цьому ринок залишається складним: забезпечити харчування у великій кількості шкіл, особливо в умовах перебоїв з електроенергією, непросто. Конкуренція на цьому ринку обмежена, і нових гравців небагато.

За оцінкою Олени Буйневич, істотної різниці у вартості між приготуванням на місці та доставкою готових страв немає.

«Шкільні їдальні в Одесі можуть працювати — система кейтерингу не є обов'язковою, це лише альтернатива. Головна причина, через яку багато хто переходить на кейтеринг, — гостра нестача кухарів», — розповіла Олена.

Також не у всіх школах є обладнані харчоблоки. За останні роки в Одесі модернізували понад сімдесят кухонь, однак у системі освіти їх значно більше, і частина з них потребує ремонту та переоснащення.

ДРУГЕ ЖИТТЯ

Як розповіла «Думській» директор однієї зі шкіл на умовах анонімності, викидаються не тільки недоїдені обіди, а й запаковані.

«Буває, що дитина захворіла і не прийшла до школи, а обід для неї вже приготований і доставлений. Ця тарілка в результаті відправляється на звалище. При тому, що багато сімей живуть за межею бідності, у нас є готова їжа, яку можна було б комусь передати, але діючі норми цього не дозволяють — ми зобов'язані її відправити у смітник. Виникає питання: невже держава чи місто не можуть знайти механізм, який дав би цій їжі друге життя? — нарікає директор.

— Адже можна розробити механізм передачі невиданих порцій соціальним службам, притулкам або малозабезпеченим сім'ям — з чітким контролем термінів зберігання та відповідальності».

Проблема невикористаних шкільних обідів існує практично у всіх країнах, однак підходи до її вирішення помітно різняться. Виявилося, що є цілком цікаві та життєздатні варіанти, які знайшли у США, Японії, Данії, Італії, Фінляндії, Франції — та багато де!

Десь змінюють саму систему харчування, дозволяючи дітям самим регулювати порції, десь впроваджують механізми перерозподілу їжі, а в ряді країн роблять акцент на зменшенні харчових відходів через освіту та усвідомлене споживання.

Так, у Японії діє система шкільного харчування Kyūshoku, за якою їжу роздають самі учні. Діти можуть регулювати розмір порцій, а також ділитися стравами між собою, якщо хтось не хоче певну їжу. Після обіду в школах навіть зважують залишки, щоб контролювати рівень відходів, а самі прийоми їжі супроводжуються навчанням дбайливого ставлення до їжі. Завдяки цьому рівень викиданих продуктів тут залишається одним із найнижчих.

У Фінляндії в школах використовується принцип «візьми стільки, скільки з'їси». Діти самі накладають їжу і можуть повернутися за добавкою. При цьому школи відстежують кількість відходів і наочно показують ці дані учням. Такий підхід є частиною державної політики сталого харчування і формує у дітей відповідальне ставлення до ресурсів.

У Франції шкільні їдальні організовані за принципом невеликих ресторанів. Учні можуть вибирати з кількох страв. У ряді міст дітей навіть залучають до обговорення та дегустації нових страв, що дозволяє враховувати їхні вподобання та зменшувати кількість неспожитої їжі.

У США поширена практика share table — столу обміну. Якщо дитина не відкрила продукт (наприклад, йогурт) або не зїла яблуко, вона може залишити його на такому столі, а інший учень — забрати. Крім того, частину невикористаних продуктів передають до продовольчих банків або використовують у додаткових шкільних програмах.

В Італії на законодавчому рівні дозволено передавати безпечну, але незатребувану їжу благодійним організаціям. Шкільні їдальні можуть офіційно співпрацювати з фондами допомоги, що дозволяє скоротити втрати продуктів.

У Данії в деяких школах дітям дозволяють забирати залишки їжі додому або забирати невикористані продукти після обіду. Це також допомагає зменшити кількість харчових відходів і формує більш дбайливе ставлення до їжі.

НА МАНЕЖІ ТІ Ж САМІ

Станом на 2026 рік постачальники їжі для одеських школярів — ті самі, про яких ми не раз писали. Загальна сума контрактів — понад 350 млн гривень.

ТОВ «Фабрика Смаку» годує школярів у Приморському та Пересипському районах. Сумарно за два райони вони отримають майже 176 млн гривень.

Ще один постачальник — ПП «Раціон Груп» — готує їжу для шкіл Київського та Хаджибейського районів. Вартість контрактів — майже 178 млн гривень.

А ЯК У АРМІЇ?

Проблема викинутої їжі існує і в українських Силах оборони. Розповідає наш співробітник, який з 2023 року перебуває в лавах захисників:

«Я регулярно стою черговим у їдальні (мова про тилову частину) і знаю, скільки продуктів харчування викидається. Це при тому, що годують нас добре, смачно, військовослужбовець на роздачі може попросити дати йому трохи менше, скажімо, гарніру, або, навпаки, більше мясного. Може не взяти суп або салат. І все одно люди часто здають повні тарілки — чомусь не сподобалося. Ну і в принципі приходять на камбуз далеко не всі: якщо обід, то це відсотків 70 особового складу, а сніданок і вечеря — від сили 30%. Викидається купа всього, особливо це стосується хліба. Як змінити систему, щоб такого не було, не знаю. Втім, це ж від хорошого життя все: ми не голодні, у нас нормальне грошове забезпечення, можемо перебирати харчами. Будь все інакше, впевнений, нічого б не викидалося».