Епоксидна карамель і гермафродити без віку. Одеситам показали творчість талановитих дівчат

Робота пишеться пензлем, як звичайно, далі заливається епоксидкою, застигає протягом доби, потім до неї можна повертатися та доробляти по маленьких фрагментах. Працює Олена на такому етапі дерев’яними зубочистками. Додаючи киплячу епоксидну смолу, інакше не можна, адже вона розплавлює пензлі. Натуральний ворс лізе, синтетика лізе…

«Мені подобається працювати і акрилом, і гуашшю через трафарети, маркерами, олією, фломастерами, — перераховує художниця. – Люблю експериментувати. Моя головна пристрасть – експерименти з різними матеріалами, які застосовую іноді не за призначенням, нашаровую одне на одне».

В ранньому дитинстві Олена Орленко експериментувала, малюючи на шпалерах. Аби спрямувати енергію дівчинки в правильне русло, батьки знайшли їй викладача малювання. С трьох до восьми тривали ці уроки, а потім неподалік від дому відкрилася художня школа. Любов Василівна пішла туди працювати та взяла Оленку з собою.

«Я пішла вчитися туди, провчилася 7 років, паралельно вчилася в музичній школі, і в 15 років вступила до Донецького художнього училища на спеціальність «графічний дизайн». Писати олією я не пробувала, поки вчилася, це в останній рік почала, більше займаюся графікою. За час навчання в училищі зрозуміла, що дуже люблю малювати, але не на комп’ютері. Не люблю діджитал, не люблю працювати мишкою, обожнюю матеріали, різні фарби та олівці, щоб усе навкруги було в хаосі та брудне від них, комп’ютер не дає цього. Навчання дало мені розуміння композиції, кольорових рішень. Застосовую навички на практиці, малюючи на замовлення, роблячи татуювання, іноді шию костюми. Я творча людина, займаюся всім, що можна зробити руками».

Комусь потрібні ілюстрації для бізнесу чи картина до інтер’єру, хтось хоче ескіз татуювання чи килима, хтось – плакат, і потенційні замовники, бачачи, як цікаво Олена творить для себе, теж хочуть долучитися до таких симпатичних «Кольорових жахів».

Олександра Гетьман принципово вирішила виставити своє нон-профітне мистецтво, для продажу не призначене. Галерея портретів кумедних персонажів тому прикладом.

«Насправді вони називаються «Червоні гіки» і я їх роблю в перервах між великими роботами, — розповідає Саша. – Одне зі значень англійського слова geek – дивак, задрот. Просто розважаюся акрилом та червоним олівцем. Вони в чомусь беруть емоцію від діснеївських персонажів, я люблю грати на цих емоціях, коли недовпізнаваність якась. Їх можна назвати милими, але якщо придивитися, у всіх вираз обличчя здивований або нажаханий, загублений, зрештою, відображає наш час. Це похвилинні зліпки моїх щоденних емоцій, частіше негативних».

На питання про вікову та статеву приналежність гіків Саша відповідає так: «Гермафродіти без віку».

Абстрактні Сашині роботи актрилом – частина певних этапів, які мисткиня проходила в своїй творчості.

«Експресивною я була на самому початку, — каже дівчина. – Були якісь плями, просто емоції. Потім відбувалося більш глібоке осмислення, з’явилися складні форми, я почала уходити в ті чи інші сенси. Ти ростиш себе как художника, а продаж робіт – частина цього образу. Вона відбувається сама собою. Коли ти продаєш роботу, це означає, що вона дійсно сподобалася іншій людині, зрезонувала з його внутрішнім світом, і вона хоче придбати її для свого дому. Це дуже приємне відчуття, це не просто про гроші».

Саша Гетьман спеціально на замовлення картини не пише, надає перевагу заробітку викладанням. На виставці не представлений її олійний живопис, який вибивається з радісної психоделічності цієї виставки, вона більш м’яка, сюрреалістична, осмислена. Весна, особливо рання, дихає психоделікою, ось глядачеві саме це й пропонують, щоб кров жилами веселіше побігла, зовсім як соки у весеняному дереві.

Авторка — Ірен Адлер,

фото Володимира Андреєва та Олександра Синельникова