Мабуть, найстрашніше на війні для кожного українця, чия близька людина сьогодні на фронті – це очікування. Очікування дзвінка: зі шпиталю, з координаційного штабу з питань військовополонених, із військової частини. Очікування, яке може тягтися місяцями – коли рідні не знають, їхній син, чоловік, брат, загинув зник, у полоні, чи… Україна робить все можливе, щоб у рамках обміну повернути додому не лише полонених героїв, а й загиблих. Встановити особистість воїна, чиї останки передають росіяни, – завдання не з простих: іноді мішок з тілом – один на трьох, а іноді всередині – граната.

Кореспондент «Думської» відвідав єдиний в Україні польовий морг, де відбирають матеріали для ДНК-експертизи, коли інші методи ідентифікації особи вже, на жаль, не є дієвими.

Залізнична станція недалеко від Одеси. У тупику припарковані рефрижераторні вагони вкриті іржею. З неприємним, різким скрипом двері холодильника від'їжджають убік, оголюючи крижані нутрощі вагона. Температура в рефрижераторах тримається на рівні -10°C. Необхідне суворе дотримання режиму і безперебійне електропостачання. Білі пакети з останками воїнів — немов снігові замети. У кожному — тіло українського героя, а іноді й кілька.

Скорботна робота по встановленню особи героїв починається тут. Одягнені в захисні костюми судмедексперти обережно опускають білий мішок на медичні ноші і везуть в намет. Всередині — п'ять секційних столів, освітлення, обладнання. Це польовий морг, організований ДСУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи». Тут відбирають біологічний матеріал, щоб повернути імена полеглим героям.

За словами Тетяни Папіж, керівниці бюро, ідея польового моргу з'явилася тоді, коли кількість тіл, переданих росіянами, перевищила тисячу — колишні потужності вже не справлялися.

«Одеса прийняла вже одинадцять репатріацій — близько 2800 тіл, — розповідає директор бюро. — Перша репатріація, 70 загиблих, відбулася 1 травня 2024 року. Цього літа, на початку червня, відбувся великий обмін, і в Україну повернулися останки шести тисяч осіб. На Одесу розподілили найбільшу частину — 1600 загиблих. Ми тоді їх опрацювали за 18 днів. В середньому за робочий день вдається опрацювати близько ста пакетів».

За її словами, ніхто в країні не був готовий до такої кількості загиблих, до самої війни.

«Необхідна велика матеріально-технічна база: секційні столи, пилки, величезна кількість витратних матеріалів — рукавичок, дезінфікуючих засобів, трупних мішків. Біотуалети, кабінки для переодягання… Це був серйозний виклик для нас», — згадує Тетяна.

Коли прибуває поїзд з новою репатріацією, тут, у польовому морзі, працюють десятки фахівців: рятувальники, лаборанти, судмедексперти, слідчі, криміналісти і навіть вибухотехніки. Сьогодні необроблених тіл не залишилося — близько семисот воїнів очікують завершення генетичного аналізу. Тому на локації всього троє лікарів-судмедекспертів: вони повторно відбирають матеріал у одного із загиблих. Невідомий поки воїн, тіло якого оглядає Олександр Януков, згідно з написом на невеликому шильдику, загинув смертю хоробрих в районі Работіно Запорізької області.

«Іноді в мішку — кілька тіл, — розповідає Олександр. — Максимум, що ми бачили — чотири загиблих в одному мішку. Все перемішано. Росіяни просто збирають фрагменти і скидають разом. Іноді доводиться годинами сортувати і досліджувати кожен кістковий фрагмент».

Робота, за словами експерта, починається з візуального огляду тіла загиблого і його особистих речей.

«Слідчі під фотофіксацію документують одяг, особисті речі, татуювання — все, що може допомогти встановити особу, — пояснює судмедексперт. — Іноді в кишенях знаходять паспорти, частіше — листи від рідних і дитячі малюнки. Якщо є можливість, знімаємо відбитки пальців. Якщо не можна класичним способом — використовуємо портативний рентген-апарат».

Досить частою знахідкою є вибухонебезпечні предмети: найчастіше — патрони і детонатори, рідше — гранати або різні скиди від квадрокоптерів.

«Одного разу ми оглядали тіло, — згадує Олександр. — Начебто все ретельно перевірили, знімаємо черевик, а звідти випадає граната. Для цього у нас чергують вибухотехніки».

Тіла, за словами лікаря, надходять у зовсім різному стані: деякі — в стані муміфікації, інші — частково скелетовані. Хтось загинув влітку, хтось взимку. Хтось пролежав у степу тиждень, хтось — більше року.

Найчастіше для ДНК-аналізу беруть фрагменти м'язів або хрящів, якщо можливо — буккальний епітелій з внутрішньої поверхні щоки. У випадку скелетованих тіл - трубчасті кістки. Судмедексперти не тільки забирають матеріал, але і встановлюють причину смерті. Всі дані вносяться до ЄРДР як докази злочинів рф.

Переважна більшість загиблих — молоді чоловіки. Кілька разів траплялися тіла в цивільному одязі, але встановити, чи був це переодягнений військовополонений або мирний українець, страчений ворогом, складно. У деяких випадках у загиблих були зв'язані руки за спиною, тому експерти не виключають, що смерть могла настати в результаті тортур. Однак більшість смертей — від осколкових поранень.

«Ми отримуємо тіла в жахливому стані, — розповідає експерт. — Муміфікація, гнильні зміни… Не завжди вдається з першого разу визначити генотип людини, доводиться відбирати біологічний матеріал по кілька разів. Найважче було працювати влітку, в сорокаградусну спеку. Але ми впоралися. Команда сильна, адаптована. Два тижні тому ми прийняли 161 тіло і змогли обробити їх за один робочий день».

Зібрані в польовому морзі біологічні матеріали направляються в молекулярно-генетичну лабораторію. Тут їх досліджують на сучасному обладнанні. Отриманий ДНК-профіль, що аналізується за 24 локусами (фіксоване положення гена або його ділянки на хромосомі. — Ред.), як того вимагають міжнародні стандарти, завантажується до Єдиного реєстру геномної інформації людини, який знаходиться у віданні Міністерства внутрішніх справ України.

«Нам вдалося оновити обладнання в листопаді 2024 року, — каже Руслан Кривда, керівник відділення молекулярно-генетичних експертиз. — У березні 2025-го ще один сучасний ДНК-аналізатор нам передала Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти, а Міжнародний комітет Червоного Хреста — реактиви та витратні матеріали для відбору матеріалу. Це дуже велика допомога, без якої ми просто не змогли б працювати».

Далі — пошук збігів у реєстрі родичів, які здали ДНК, сподіваючись, що їхній син або чоловік зник безвісти. Коли виявляється збіг, слідчий призначає порівняльну експертизу. Тільки після цього можна видати офіційний висновок і тіло передається рідним.

«Коли ми отримуємо висновок і тіло можна видати — відчуття, ніби завершена місія, — зізнається Тетяна Папіж. — Ми допомогли, повернули ім'я, повернули додому».

Іноді доводиться ховати і безіменних. Якщо протягом 12 місяців не вдається знайти родичів, після дозволу прокуратури, тіло ховають на спеціальній ділянці військового кладовища під номером. Генетичний профіль при цьому зберігається в реєстрі — коли-небудь родичі знайдуться і табличка на могильному камені змінить номер на ім'я.

Автор Денис Меркур'єв