Єдиний фактор нестабільності у Молдові — російські війська (колонка редакції)

Останніми тижнями ситуація у Республіці Молдова і навколо її придністровського регіону стає все більш напруженою.

Що відбувається, які є фактори ризику? Чи планує росія наступ на Україну з боку «ПМР»? Чи дійсно Україна збирається ввести свої війська на територію Молдови?

Зрозуміло, ці питання турбують мешканців Одеси та області. Молдова — наш найближчий сусід та важливий партнер, а Придністров'я — не останній чинник місцевої політики, економіки та суспільного життя.

Сьогодні ми аналізуємо ситуацію в регіоні та відповідаємо на гарячі питання.

МИРОТВОРЦІ ТА ОКУПАНТИ

Російські війська у Придністровському регіоні Молдови називають «миротворцями». Проте насправді вони такими не є.

21 липня 1992 року президенти рф та РМ Борис Єльцин та Мірча Снєгур уклали угоду з розмитою назвою «Про принципи мирного врегулювання придністровського конфлікту».

Саме тоді Придністров'я отримало «особливий статус» — приблизно такий, який потім росія наполегливо вимагала для українського Донбасу.

Зауважимо: підписантами цієї угоди є саме росія та Молдова, які позначені як «конфліктуючі сторони». Тобто «придністровський конфлікт» — це була не внутрішня справа Молдови, а війна з росією.

Відповідно до підписаної угоди була створена об'єднана контрольна комісія в Бендерах, якій був приданий спільний військовий контингент. У цьому контингенті було по кілька сотень військовослужбовців Молдови, росії та «армії ПМР», і лише ці сили можна вважати «миротворчими».

Однак крім цієї контрольної комісії, на території Молдови залишалися частини 14-ї російської армії, яку в 1995 році генштаб рф перейменував у «Оперативну групу російських військ в Придністров'ї». Згідно зі статтею 4 угоди між Єльциним та Снєгуром, про її виведення з території країни сторони мали домовитися окремо.

З того часу пройшло вже тридцять років, і цього досі не сталося. Жодного миротворчого мандату ані 14-та армія, ані «оперативна група», яка налічує кілька тисяч військових, не мали й не мають. Їх статус є очевидним: конституційний суд Молдови виніс рішення, згідно з яким вони є окупаційними військами.

ПІД ПРИЦІЛОМ — УКРАЇНА

Під час саміту ОБСЄ у 1999 році росія пообіцяла прибрати свої війська до кінця 2002 року — і, звісно, цього не зробила.

Влада Молдови вимагає вивести російську «оперативну групу» з території країни, а «миротворчі» російські сили замінити цивільними спостерігачами з мандатом від ОБСЄ. Наразі всі ці вимоги залишаються марними.

Виведення російського контингенту з території Молдови вимагають міжнародні організації. Перебування російських військ суперечить резолюції ПАРЄ від 28 січня 2015 року та резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/72/282 від 22.06.2018 під промовистою назвою «Повне і беззастережне виведення іноземних збройних сил з території республіки Молдова».

Чи варто чекати, що росія схаменеться та виведе свої війська з Молдови? Зрозуміло, це марна справа. Країна-агресор багато десятиріч створювала зони нестабільності та встромляла свої військові контингенти на чужі території. Як показала історія, це робилося для провокування напруженості та тримання в тому числі під силовим контролем інших країн.

Зараз головна мета окупантів в «ПМР» — не Молдова, а Україна. І поки російські війська залишаються у Придністров'ї, напруженість в регіоні триватиме.

«ПМР» НЕ БІЛОРУСЬ

Україна та Молдова мають спільний кордон завдовжки 939 кілометрів. З них 405 км приходиться на Придністровський регіон, і саме через присутність там російських псевдомиротворців Сили оборони України вимушені відтягувати підрозділи та витрачати ресурси — приблизно так, як це відбувається на кордоні з Білоруссю. Чим більше нестабільною буде ситуація на цьому кордоні — тим більше сил нам доведеться відривати від Бахмута, Мар'їнки або Авдіївки.

Проте будемо об'єктивними: влада Тирасполя в цій війні вже рік тримає певний нейтралітет. Враховуючи наявність російських військ на цій території, це вочевидь принципове і вочевидь непросте рішення.

Територія невизнаної «ПМР» наразі не використовується для агресії проти України — на відміну від Білорусі, злочинний режим якої перетворив свою країну на російський плацдарм (і через це РБ отримала такі самі санкції, як і агресор).

Протягом року війни з території невизнаної ПМР в Україну не заходять російські колони, а повітря не використовується для запуску ракет по наших об'єктах. Придністровський регіон прийняв кілька десятків тисяч біженців з України, для них створюються умови для більш-менш нормального життя — аж до відкриття місцевих шкіл та дитячих садків з українською мовою навчання для дітей з України.

ВІЙСЬКОВЕ ВТОРГНЕННЯ ЧИ «ПРИКРЕ САМОГУБСТВО»?

Звісно, така ситуація москву не задовольняє: їй конче потрібно загострення. Причому за будь-яку ціну: життя та безпека мешканців регіону, навіть з російськими паспортами, турбує її в останню чергу. «ПМР» цікавить країну-агресора виключно як важіль для тиску на Молдову та Україну, як один з інструментів гібридної війни проти Європи.

Звісно, плани гібридної війни передбачають і застосування військової сили. Російського контингенту на території Молдови, навіть разом із «армією ПМР», для наступу на Україну вочевидь не вистачить. З цього напрямку Україну прикривають, в першу чергу, прикордонні частини, в другому ешелоні — підрозділи Нацгвардії та Збройних сил, тому атака наявними силами стала б суцільним самогубством.

В будь-якому разі такий наступ з «ПМР» в бік України можливий лише за умови посилення російського контингенту. На щастя, Придністров'я не межує з росією, тому можливості перекидання військ до регіону у москви дуже обмежені. Минулого року ми вже чули про цілком божевільні плани «пробиття повітряного коридору» від Чорного моря через Дністровський лиман всередину Молдови. Цей план повністю перейшов у область фантастики після затоплення крейсера «Москва» (без якого неможливо отримати повний контроль над небом) і остаточної втрати острова Зміїний.

Цілком «логічним» продовженням цього божевілля зараз стали плани захоплення аеропорту в Кишиневі з подальшою висадкою російських військ та захопленням влади в країні та перетворенням її на російський плацдарм проти України. Наявність таких планів є очікуваною. Саме за такими сценаріями радянські та російські війська успішно діяли в Чехословаччині в 1968-му, в Кабулі в 1979-му. Саме шляхом захоплення аеропортів в Гостомелі та Жулянах намагалися «взяти Київ за три дні» в лютому 2022-го.

Цілком очікувано, що українська (і не лише українська) розвідка перехоплює інформацію та попереджає про такі російські плани уряд Молдови. І так само очікувано, що у разі, якщо через Україну до Молдови полетять російські транспортні Іл-76, наші Збройні сили влаштують їм гідну зустріч.

«РОЗХИТУВАННЯ»

Не маючи об'єктивної можливості розв'язання задачі військовим шляхом, росія вочевидь намагається увімкнути інші важелі гібридної війни.

Ми пам'ятаємо, як рік тому розгойдували Придністров'я і навіть влаштовували недолугі теракти — по типу жбурляння «коктейлів Молотова» у заґратоване вікно військкомату. Тоді метою було налякати Україну і примусити командування Збройних сил відтягнути на кордон сили з інших напрямків.  

Цього разу, схоже, в Москві вирішили підняти ставки і намагаються дестабілізувати усю Молдову. Якщо у них це вийде, у зону напруженості перетвориться не лише придністровська ділянка, а й усі 939 км кордону. Якщо ж росіянам дуже сильно пощастить, і вся Молдова перейде до їх орбіти впливу, зоною нестабільності додатково стануть ще й 680 кілометрів кордону Молдови з Румунією — так само як зараз кордони Білорусі з країнами ЄС.

Судячи з новин, які надходять з Кишинева, росіяни діють за звичними лекалами. «В атаку» пішла маргінальна проросійська партія «Шор», яка на минулих виборах отримала 6% голосів. Її підтримують місцеві російські «консерви» і навіть «туристи-вагнерівці». Хто скучив за київськими тітушками та «антимайданом» зразка 2014 року — перегляньте новини з Молдови, там зараз приблизно так само.

Проте тоді, у 2014-му, наступним етапом гібридної агресії стало захоплення російськими військами українського Криму. Так само може статися і зараз в Молдові: російський контингент, який є безсилим проти України, у разі дестабілізації Молдови може перетнути Дністер і піти у наступ на Кишинів.

Знов таки, цілком очікувано, що українська розвідка отримує інформацію про російські плани, передає її керівництву Молдови та готується до можливого загострення.

ПРО «УКРАЇНСЬКЕ ВТОРГНЕННЯ»

Один з месиджів, які зараз активно поширюються Москвою в рамках розхитування та дестабілізації в Молдові — що Україна нібито готується до вторгнення на територію невизнаної «ПМР».

Офіційні російські органи та державні ЗМІ поширюють чутки начебто про «концентрацію особового складу та військової техніки» вздовж кордону, «розгортання артилерії» та «безпрецедентне нарощування польотів безпілотної авіації». Мета цих чуток очевидна — на тлі протестів в Кишиневі залякати населення Молдови, посилити напруженість і спробувати зіпсувати репутацію України, показавши її світові як «агресора».

Проте виникає питання: чи можуть українські війська перейти кордон Молдови? Країна, яка знаходиться у стані війни, має бути готовою до будь-якого розвитку подій. Однак тут є важливе «але»: Україна завжди вважала і вважає «ПМР» частиною Молдови, а Молдову — добрим сусідом та дружньою державою.

Україна завжди поважала і поважає незалежність, суверенітет і територіальну цілісність Республіки Молдова. Введення українських військ на її територію можливо виключно у разі згоди чи прямого запрошення влади Молдови та після консультацій з союзниками, в першу чергу — з країнами ЄС та НАТО. У випадку спроби країни-агресора втрутитися у внутрішні справи Молдови силою своїх окупаційних військ таке запрошення стає теоретично можливим.

«ПРИДНІСТРОВСЬКЕ ПИТАННЯ»

Наразі з різних сторін можна почути про «розв'язання придністровського питання». Тому варто констатувати: наразі це «питання» полягає виключно в незаконній присутності на території Молдови російської армії.

До чого зазвичай призводить наявність російських військ на чужий території? До напруженості, до конфліктів, до війни, до анексії. Згадаємо Південну Осетію, згадаємо Севастополь та Крим. Згадаємо Білорусь в лютому 2022-го.

Російський контингент — ось головна проблема, головний фактор ризику і для України, і для Молдови, і для її придністровської частини. Розв'язати цю проблему може росія, але не робить цього вже десятки років. І, вочевидь, не робитиме це зараз.

Тому стабильність та спокій в регіоні залежить зараз виключно від двох факторів: стабільності молдовської влади та витримки, сили та рішучості Збройних сил України.

Автор — редакція «Думської»