Військові потрясіння підштовхнули багатьох майстрів пензля зображати жахливі події, вдаватися до сатири, за що їм респект. Але є й художники, які не бажають множити злі сутності, намагаються лікувати свої та чужі душі красою і позитивом.

Культурний оглядач «Думської» вирішила познайомити читачів із сучасними одеськими художниками, які створюють позитивні образи.

Відкриває нашу дюжину Наталя Шевцова, яка створює виключно позитивний живопис, іншого ніколи не робила і не вміла.

«У мене є одна улюблена фраза про те, що музику треба чути вухами, а картини відчувати душею. Сподіваюся, глядач може відчути мій стан, закладений в кожній роботі. Коли я запитала свого чоловіка, що він відчуває, дивлячись на мою картину, де зображено дівчину з сонцем у руках, він припустив, що героїня купила сонце на базарі. Ні, сонце — це її душа, це частинка Бога, закладена в кожній людині. Сукня в неї чорно-біла, як наше життя, зі звивистими візерунками, але їй важливо нести своє внутрішнє сонце з надією на краще. Її волосся — це думки, дотик до Всесвіту, наповненість енергією, яку вона несе у світ. Витягнуті постаті моїх героїнь показують, що вони чогось прагнуть… Від початку війни тематика моїх робіт не змінилася, бо я в цих образах знаходжу натхнення, разом із ними опиняюся в іншому світі, світлому, яскравому і приємному. Коли я малюю, впадаю в стан, де слова «війна» для мене не існує, тут мій оазис», — розповідає Наталя Шевцова.

Другий номер. Народний художник України Микола Прокопенко не відступив від своєї багаторічної звички оспівувати красу української природи та української жінки.

«Ну а як наші художники старшого покоління творили під час війни, революції, працювали в найтяжчі роки, страждали від голоду й холоду, — філософськи роздумує Микола Миколайович. – Це історичні події, вони завжди були й будуть. Тому я люблю повторювати: «Війна війною, а мистецтво за розкладом». Господь керує кожним художником, спасибі йому за натхнення».

Номери три та чотири. Світлана Григор'єва та Діана Матковська почали приділяти більше уваги жанру ню. Прекрасні тіла за визначенням позитивні. «Війна грабує нас, залишається лише тіло (та й то не у всіх), — каже Діана Матковська. – Ми намагаємося жити далі, цінуючи моменти радощів, це потребує творчості. Процес приготування їжі, підбору одягу, це також творчість. А відсутність одягу підкреслює невимушеність, стирання меж та законів. Коли зазіхають на життя, очевидно, що закони не працюють. Всередині тебе оселяється важкість, постійно хочеться плакати… Малювання оголеної натури стало своєрідною підтримкою». «Коли я з дочкою опинилася у Берліні, далеко від дому, виявилося, що можу спиратися хіба на власне тіло, — стверджує Світлана Григор'єва, мисткиня та психотерапевт. – Тіло й стало моїм внутрішнім домом. Працюю швидко, ніколи не домальовую в майстерні, не роблю фото, щоб повертатися до малюнку, зберігаю свіжість емоцій. Рука дає можливість відчути внутрішню структуру особистості, краще зрозуміти людину. Є й інший бік справи. Як зазначає кандидат мистецтвознавства Анна Носенко, чуттєве і відчуттєве малювання сучасної художниці у настроєвих образах оголених персонажів відкриває їхній зв’язок з образами Венери, Нарциса, Данаї, стихійних кентаврів чи амазонок: ролі, які у звичайному житті людина тримає десь в глибині підсвідомості».

П’ятий номер, Валентин Лапшин, пише чудернацьких молоденьких персонажів із зеленкуватою та блакитною шкірою, загостреними вушками, величезними очима. Це певною мірою ознака ескапізму, спроба опинитися у вже віддаленому періоді свого життя, присвяченому малюванню коміксів. «Цей період був дуже безтурботним, — каже Валентин. — І коли я розглядав свої старі скетчі, мене захопив цей настрій. І я почав переводити замальовки в олійний живопис на великих холстах. Мені сподобалося, як це виглядає, почав думати: а що з цими героями сталося, коли вони підросли трошки? Я почав їх занурювати в сучасні якісь побутові сценки. Ще мені хотілося показати, що казкові герої роблять за кадром. Тобто вони можуть палити, валятися на дивані, влаштовувати вечірки, тусовку таку молодіжну. Цікаво інтегрувати казкових персонажів у звичайні ситуації, які у молоді трапляються. Мої герої – це реальні люди з реального життя, просто я їх трошки трансформую».

Під шостим та сьомим номерами у нас йдуть Леся Тимохова та Тетяна Молода, які зберігають вірність яскравим кольорам та казковій тематиці.

«Ми з Танею товаришуємо з першого класу, — каже пані Леся. – І в нас є спільний спогад про те, як ми вдвох написали багатосерійну дитячу казку про пригоди Мирослави та Софії. Писали від руки в товстому загальному зошиті, ілюстрували, навіть зачитували фрагменти перед усім класом, потім вона десь загубилася. Зараз у кожній нашій роботі присутня казка, якісь загадкові лінії, образи, що переносять з реальності, яка нас оточує, у таку, якої б хотілося».

«Тут і казка, і колискова, і якісь містерії, — підтримує подругу пані Тетяна. — Є в мене серія під назвою «Мої монстри» з пап’є-маше, вона досить важка і не у всякому виставковому просторі доречна. На початку війни в мені нуртували емоції, так само виникла серія «Переживання жінки». Але все ж таки коли людям важко, варто пропонувати їм дещо приємніше мистецтво».

Номер вісім. Заслужений артист України Серафим Чаркін провів нещодавно резонансні персональні проєкти в Полтаві та Одесі. Продовжувач традицій великого Кандинського, який творив теж не в найпростіші часи, він дивиться в своїх абстракціях далі та глибше натури, просте копіювання йому нецікаве. А що дивиться виключно на прекрасну натуру — так художник має на те право.

«Звісно, для мене як для митця важливіше за все емоції, так влаштоване життя, — ділиться Серафим Серафимович. – Радість та печаль завжди поруч, те, чим я жив раніше, хвилює мене й тепер. Радий, що виходить. Дасть Бог, доживемо до зими, зроблю нову виставку».

Переходимо до дев’ятого номеру. Езотеричний живопис мисткині, яка працює під псевдонімом Inaya Asya, має безліч шанувальників, котрі проживають в різних країнах.

«Під час війни я стала використовувати ще яскравіші фарби, — зізнається Ася. – Люди потребують позитиву, як ніколи раніше. Перебуваючи з сином в Португалії останні два з половиною роки, я писала позитивні картини та проводила в онлайн форматі майстер-класи з малювання мандал, в них брали участь дівчата з України, це дуже їм допомагало. Зараз ми повернулися, і я роблю це оффлайн. Трансформаційний майстер-клас з мандала-терапії «Квітка Життя» — це занурення в світ сакральних символів і глибоку роботу з енергією життя. Наприклад, Квітка Життя — це один з наймогутніших і найдавніших сакральних символів, що зустрічається в культурах по всьому світу. Цей символ представляє собою схему Всесвіту та відображає взаємозв’язок усього живого. Його форма складається з пересічних кіл, які символізують гармонію, досконалість і нескінченний розвиток.

Квітка Життя несе в собі ключ до розуміння основ буття. Працюючи з ним, ми налаштовуємося на потоки енергії, відновлюємо баланс і гармонію в тілі, розумі та душі. Взаємодія з цим символом допомагає розкрити внутрішній потенціал і покращити наше сприйняття життя».

Номер десять – художниця й педагог Євгенія Ніколаєва, чия відповідь на виклики воєнного часу сформульована так: «Можу сказати фразу, яку використовую в розмові зі студентами та учнями: «Мистецтво лікує не тільки тіло, а й душу». Ми, творчі люди, заслані на цей світ, аби показати його красу, що кожна жива істота цінна на цій планеті».

Одинадцята учасниця нашого опитування – фотохудожниця Юлія Петецька, яка у воєнний часу створила лірико-філософську серію пейзажів та натюрмортів «Анти-крихкість».

«Ми всі зараз виявилися анти-крихкими, — зазначає мисткиня. – Мої роботи відображають наше сьогодення. Начебто ми і крихкі, і вразливі, а насправді дуже стійкі. В нас є поєднання чорного і білого, і все наше життя водночас чорне та біле. Цей рік виявився найнесподіванішим і найскладнішим роком мого життя, я багато чого зрозуміла. Наразі займаюся творчою діяльністю, окрім світлин, створюю ароматичні свічки, маю дуже теплі відгуки від тих, хто ними користується. Адже місія жінки в тому й полягає, щоб світити й зігрівати».

І завершує нашу дюжину Богдана Баришева – художниця, яка приїхала до нашого міста з Херсону й відкрила тут свою галерею BB-Art, де виставляються майстри з усіх куточків України.

«Якраз днями я відкрила виставку, що передає дух Різдва та Нового Року, — розповіла пані Богдана. – У нас є навіть дві фотозони: європейська, бо традиція ставити ялинку прийшла до нас з Естонії та Німеччини, та українська, де є дідух, кераміка та прялка. Дуже важливо у такий час проводити виставки, аби надихнути людей та подарувати їм відчуття свята всупереч усім складнощам. І все ж-таки художники творять для того, аби їхню творчість бачили, аби нею насолоджувались».

Очікуємо, що наші поважні читачі доповнять список позитивних творців у коментарях.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського, Володимира Андреєва та Олександра Синельникова