Дюжина драматичних артистів воєнної Одеси: роман з контрабасом, право на помилку та життя під маскою

Треба вивчитися нестримно розмовляти польською? Грати на контрабасі, зображаючи фатальну пристрасть до цього інструменту? Нема проблем. Одвічний шлях то від внутрішнього до зовнішнього, то від зовнішнього до внутрішнього призводить до незмінно перфектного творчого результату.

Другим номером йде у нас заслужений артист України Юрій Невгамонний, який володіє даром перетворювати помилку на елемент дії. Здавалося б, відклеївся вус на сцені, який кошмар, гірше може бути тільки падіння штанів. Але Юрій Михайлович так обіграє казус, що він стає театральною легендою, яка передається з вуст у вуста.

Серед «чайників», на сцені драми, театру ляльок та музкомедії він завжди помітний, завжди сяє. Комедія, оперета, гротеск – все до снаги. А як він грає жінку! Немов сам був нею в минулому житті, відстраждав усі відтінки почуттів та гніт умовностей, що не дозволяє те й се. Не переймаючись переодяганням у жіночий костюм, Невгамонний перевтілювався в американку, німкеню й гуцулку, і кожного разу про повторення прийомів мови не було.

Нема помилок на сцені й для заслуженого артиста України Ігоря Геращенка, який блищить в Одеському академічному музично-драматичному українському театрі імені Василя Василька та (іноді) в Театрі ляльок.

Третє місце в нашій умовній дюжині віддаємо йому. Запам’ятовуючи неймовірну кількість тексту, неважко часом й обмовитися, але зала в таких випадках все одно зворушено мовчить (перевірено).

М’який та інтелігентний в житті, цей артист може бути на сцені буквально сатаниськом, перекручуючи всі уявлення про те, як треба грати того чи інного персонажа. Професор, який загруз в антигуманних експериментах, або хазяїн лісопилки в Карпатах, який калічить долі своїх синів, наче дерева, жахливі по-своєму. Душевне пекло відкриває Ігор, і на вистави з його участю треба водити абсолютно всіх, після цього неможливо чинити зло.

Колезі Ігоря Геращенка по театру, заслуженій артистці України Нінелі Наточі віддаємо четверте місце. Актриса з біса гарна та володіє потужною харизмою, не боючись забобонів, які розповсюджені в театральному середовищі. Може сьогодні грати богиню, завтра відьму, потім кохану самого чорта. І це буде звичайною роботою.

А засмучує її той факт, що сучасний театр не надто цікавиться мелодрамами, красою людських, а не інфернальних взаємин. Нінель могла б багато чого зіграти й про це…

П’яте місце (просимо не дивуватися!) надаємо заслуженій артистці України, солістці Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного Наталі Ткачук.

Так, вона прекрасно співає (консерваторські викладачі навіть казали: «Твої високі ноти коштують мільйони»). Але не тільки. Оскільки Наталя не хотіла постійно вмирати на сцені, як це роблять оперні героїні за сюжетом, вона вирішила йти працювати в музкомедію. Улюбленою партією стала Адель, служниця з оперети Штрауса «Летюча миша». Гастролюючи в Європі в якості запрошеної співачки, артистка часто виконувала оперні партії. Справа в тому, що на Заході нема окремого театру для опери та окремого театру для оперети, як у нас.

Саме в опері Наталя відкрилася як драматична актриса. Допомогли суворі вимоги західних імпресаріо та режисерів: треба відповідати стилю твору, володіти правильною вимовою. А якщо актор не вживається повністю в роль, не відчуває ту епоху, в якій був написаний музичний твір, то його просто не допускають до вистави.

Звикнувши до цього, Наталя Ткачук і в Одесі не заспокоюється, поки не доб’ється від себе й партнерів стопроцентної достовірності. А ставши циркачкою Мабель в «Принцесі цирку», засвоїла кілька гімнастичних трюків.

На місці шостому ще один артист музкомедії – блискучий Денис Фалюта. Ось вже над ким не тяжіє амплуа. Переграв усе, що тільки можна, від бравого солдата Швейка до Голохвастова (і в Театрі «На Чайній» теж зайнятий в низці вистав).

Стопроцентно віддається кожній роли, а за кулісами це просто тигр, що навіжено рветься на сцену в повній бойовій готовності. Вважає, що міські театральні критики нічого не роблять, коли не бачать недоліків в його грі. А як побачити те, чого нема?!

Сьомий, щасливий номер віддаємо ще одній співочій пташці нашої музкомедії, Алесі Перекальчук. Голос, неначе у солов’я, модельна зовнішність, и безперечне акторське обдарування.

В нещодавно поставленому мюзиклі «Кохання січового стрільця» Алеся грає й мадярку Марішку, й українку Марійку, дві іпостасі ідеалу жінки для головного героя. Здавалося б, досить змінити перуку й залишитися в тому-таки образі, проте Алеся ще й довела, що українка якраз і зробить хлопця щасливим!

На восьмій сходинці акторського п’єдесталу опиняється рафінований інтелігент Олег Симоненко, один з таких улюблених для нас «чайників». На сцені відтінки почутів переливаються, неначе перламутр, голос м’яко дзюрчить, очі мерехтять, наливаючись сльозою, а за кулісами перед виходом від нього буквально струмом б’є!

Дев’ятий номер у молодого артиста Єгора Карельського (так, ви не помилились, і він з «чайників», але тепер зупинив свій вибір на театрі імені Василька).

З однаковою скрупульозністю підходить до ролей, не роблячи розбіжностей між головною й епізодичною. А допомагає йому в цьому відвідування акторських тренінгів, постійні заняття орфоепією, подібно до піаніста, відшліфовує свою виконавську техніку. Якщо цього не знати, в житті не здогадаєшся, на сцені жива людина зі своїми слабкостями та принадами, ось і все.

Номером десятим запрошуємо до нашого клубу акторських талантів Артема Теляшенка з Театру ляльок. Уміє як «водити ляльку» й носити маску, так і обходитися без усього цього.

Лізандр в «Сні літньої ночі» та Лис Микита в «Фарбованому лисі» — суто різні персонажі, але кожная робота тягне на кращу роль сезону. Спостерігаємо далі…

А за одинадцятим номером, Олександром Давлятяном з Театру юного глядача імені Юрія Олеші, ми не стомлюємося спостерігати! Хоч це й фейерверк образів навіть в межах одної вистави, наприклад, «Джа-ла-пі-та!», де Сашко носиться по сцені таким собі Арлекіном з італійської комедії масок.

Працелюбний і талановитий до непристойності, цей актор міг би стати окрасою будь-якої трупи. І це той самий випадок, коли справедливе старе гасло «Все краще – дітям».

Завершує нашу дюжину тендітна й прекрасна юна леді з ТЮГу Ірина Шинкаренко, яка вже зіграла й кохану Івана Франка Ольгу Хоружинську (чудовий смак у класика, подумає кожний, побачивши актрису), і пригнічену албанку Лірі, запопадливу одеситку Лею з Привозу, й багатьох як принадних дівчат, так і чарівних звірят. Одною зовніщністю такого ефекта не досягти, у актриси й душа прекрасна,звідси й гармонія сценічних рішень.

Що ж, ми продовжували б і далі, але форма тяжіє над нами, час опускати завісу. Проте ви, поважані читачі, можете вказати в коментарях, кого з одеських акторів ви хотіли б виділити.

Авторка — Ірен Адлер