Виставка «Первинні форми» впродовж літа працюватиме в Одеському археологічному музеї (Ланжеронівська, 4). Але не в залах, а просто неба, у музейному дворику.

Експонати створені в межах літньої практики студентів з першого по третій курс скульптурного відділення Одеського художнього коледжу імені М. Б. Грекова. Найстаріший музей міста об’єднав зусилля з найстарішим культурним закладом України.

Перший етап роботи складали студії та замальовки стародавніх скульптур із музейної колекції, що пов’язані з епохами палеоліту та неоліту й походять із територій півдня Миколаївської області.

«Було б дуже добре, якби молоде покоління надихалося первинними формами, — каже куратор виставки та керівник студентської практики Андрій Ахтирський. – І на їхній основі вже інтерпретували власні скульптури. Є певна енергія в цих роботах і в музейних стінах, що залежить від працівників музею. Ми тут дізналися про неоліт та палеоліт, як первісні скульптори працювали з цим камінням, яке було приладдя з кременю тощо. Каміння непросто не тільки обробляти, а й пересувати».

Проєкт присвячений осмисленню архаїчної пластики як джерела сучасного художнього мислення. Антропоморфні та зооморфні образи, культові предмети й знакові форми, у яких збереглася первинна енергія людської культури, зберегли якусь магію, вони приємні на дотик, теплі, по-своєму привабливі. Одинадцять дівчат та один хлопець вивчали твори, що їх зараз, під час війни, не показують звичайним відвідувачам. А поряд зі студентськими роботами стоять справжні половецькі баби, або балбали (ця назва походить від тюркського аналога, який буквально означає «пращур», «дід-батько»), так зображали й жінок, і чоловіків.

Учасники проєкту звернулися не до історичної реконструкції чи прямої стилізації, а до пошуку універсальних пластичних принципів, що залишаються актуальними незалежно від часу. Архаїчна форма постає у виставці як носій колективної пам’яті, символічної сили та глибинних сенсів. Стародавні люди кремсали брилу піщаника, сьогодні можна взяти порівняно легкий піноблок, проте все одно треба докласти чимало зусиль.

І як це молоді дівчата зважуються стати скульпторами? Чи не побоюються пошкодити ніжні рученята? Ні, посміхаються, знали, на що йшли, і на стані рук поки заняття скульптурою не позначилися. Навчаючись у коледжі, вони відчули контраст у порівнянні зі шкільними роками, стверджують, у школі взагалі нічого не робили, а тут дуже цікаво вчитися.

«Робота «Море» виконана з піноблоку та черепашнику, — розповідає Катерина Войтік. – Це не якесь там божество, це сама стихія. Дві риби пливуть назустріч одна одній, одна виносить на поверхню перлину як дарунок світу людей. Біля постаменту символічна мушля з черепашнику. Мені хотілося передати образ морських створінь через прості декоративні форми та природні матеріали».

Софія Пташнік свого «Дволикого» також зробила з піноблоку, дівчину надихнув музейний простір та атмосфера колекції.

«Мене зацікавила простота і водночас виразність давніх форм, адже навіть через багато років вони продовжують виглядати сучасно та привертати увагу, — каже Софійка. – Особливо мене вразили половецькі баби. У них є відчуття сили, спокою та монументальності, тому мені захотілося створити роботу, яка б перегукувалася з цими образами, але звучала по-сучасному. «Дволикий» має два боки, хороший та поганий. Спереду він злий, ззаду лукавий. Там, де він злий, може вимагати пожертв у вигляді тварин, або й навіть людей. Інший бік може задовольнитися квітами та плодами від шанувальників. Але разом вони складають одне ціле».

Директор музею Ігор Піструїл на вернісажі наголосив, що відвідувачі виставки можуть придбати за невеликий донат листівки з фото студентських скульптур, а кошти підуть на допомогу музейному працівнику, який нині служить в Збройних силах України.

«Цей двір звичайно зачинений, навколо нього точиться багато пліток, — посміхається історик. – Нібито тут вже майже нічого нема, все розпродано та вивезено. Самі бачите, дещо сховане, а дещо стоїть. У 50-х тут стояла ще скульптура Леніна, так от її нема, декомунізували ще до нас. А сьогоднішню дуже важливу для нас подію можна порівняти з виставкою писанок, яка відбулася десь наприкінці 60-х років у приміщенні нашого археологічного музею. Мало хто про це знає».

«Насправді цей проєкт готувався дуже давно, — доповнює завідуюча музейною експозицією Оксана Грицюта. – Випадково сталося, що ми запросили студентів до нас на екскурсію. З’ясувалося, що їм дуже цікаво прийти до нас на практику. Коли я побачила речі, які були створені як результат натхнення нашою археологічною спадщиною, зрозуміла, що таку красу маємо бачити не тільки ми. І вже за рік, прорахувавши певні моменти, підготувалися і зробили з паном Андрієм цю виставку. Для мене як археолога дуже цікаво побачити, що люди, які не мають професійного археологічного бачення, професійної зашореності, працюють з нашими образами. Коли ти занурений в це з точки зору науки, звертаєш увагу на зовсім інші речі: висота, ширина, матеріал, стиль, період… А сприйняття краси втрачається. Тепер ми знову закохалися в наші музейні речі і закликаємо вас також закохуватися».

Автор – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського