Два дні з життя старого катера: як перемагають і вмирають українські військові моряки (нарис)  

Невеличкий нарис нашого оглядача Віктора Босняка, який поговорив із військовими моряками — людьми, які щогодини ризикують своїми життями, забезпечуючи операції захисників у Дніпро-Бузькому лимані та вище за течією.

Сміливій команді одного АК присвячується… Уся ця історія — вигадка автора, який наслухався морських байок. Усі збіги випадкові.

Катерок був старий, відверто старий для такої служби. Побудований у 1970-х занюханих роках, він підтікав у трюмі, його чотиритактний шестициліндровий дизельок періодично давав збої, що дуже тривожило єдиного механіка-моториста дядька Льоню (мобілізований, вік - під 60, дві онуки, не дурень випити пива, але без зальотів, душа компанії), який щосили намагався підтримувати серце кораблика в більш-менш нормальному стані.

- Ну давай, браток, ну хоча б 8 вузлів, будь ласка, любий, — шепотів він бездушному агрегату, який стукав поршнями, смердів дизельним перегаром і мастилом.

Командиром цієї древньої посудини був головкорстаршина Микита. Як і дядя Льоня, мобілізований, і теж старий моряк. Яхтсмен. Ходив під вітрилами аж у Середземне море, вигулював довгоногих красунь з їхніми бойфрендами на островах Егейського моря. І зашибав, звісно, великі гроші. Але ось трапилася повномасштабна, і Микиту Олександровича, як його ввічливо називала маленька команда, повернув у своє лоно рідний флот. Офіцера дати посоромилися — у ВМС це зараз серйозний клопіт, про який якось поговоримо окремо, — але довірили в сильні мозолисті руки АКашку (АК - артилерійський катер). Цей самий катер, який не має назви — тільки номер.

Облуплена шарова фарба на бортах, завдяки якій, як напівжартома стверджували моряки, він не розсипався, той самий старезний дизельок, незатишні відсіки з неминучими тарганами, яких колись заприсягнувся винищити дядько Льоня, але так і не досяг успіху на цьому фронті…

…Довжина 21 метр, ширина — 4 м, осадка метр, екіпаж — шість осіб. Озброєння — 12,7-мм кулемет. Не лінкор, словом, і навіть не корвет…

Фігня, напевно скажете ви. Ну яка в нього бойова цінність? Сенс писати про суденце розміром з рибальську шаланду, яке ніякої шкоди ворогові завдати не може?  

Але в АКашки були й переваги. По-перше, верткий, по-друге, морехідний, здатний працювати навіть в умовах шторму. Попри старовину і жарти команди, міцний. За своє життя двічі потрапляв на мілину і щасливо переживав цю подію.

А найголовніше — маленький. Малопомітний. Здатний сховатися в плавнях. Ідеальний варіант для війни, до якої… його не готували. Війни, де масові піхотні атаки в стилі Першої світової відбиваються за допомогою дронів. Де є старий добрий артилерійський вал, але створюється він за допомогою особливого програмного забезпечення. Де, як і раніше, важливі танки, але їх доводиться прикривати станціями радіоелектронної боротьби. Ті самі нескінченні окопи, воші та сморід, безперервний багатоголосий стогін у переповнених госпіталях. Зате використовується штучний інтелект. Для божевільної війни, в якій, як виявилося, і для старезного артилерійського катерка є застосування.   

До фатального лютого 2022 року його тримали на богом забутій навіть не базі — пункті базування. Періодично повз проносилися новітні «гюрзи» — витончені обводи, електроніка всяка. Дивлячись на них, катерок, напевно, зітхав по-дідівськи: «Ех, молодь!»

А потім гримнуло…  

У лютому Чорне море особливо неприємне. Свинцеві хвилі, яких ганяє змінний вітер, хмари, що закривають небо, холод, постійний холод. Не Арктика, але бризки, що летять в обличчя, теж дорогою замерзають. І людина, що впала за борт, живе ті ж лічені хвилини.

Тепер ще й театр бойових дій. Над ним проносяться реактивні літаки і крилаті ракети, на хвилях погойдуються рогаті міни, в глибинах таяться субмарини. Смерть у кубатурі — вона може прийти звідусіль: зверху, знизу, справа, зліва. Її не уникнути!

І ось у це пекло скинули АК і його команду. Шестеро людей, майже всі вікові, всі ніколи не бачили війни, не бажали її, не хотіли.

Звичайні люди, такі ж як інші.  

- Дідько його в сраку! Кермо на борт! Виходимо, виходимо! Машина, давай повну, що ви там можете вичавити, бля! Не спати, матір вашу так! — колись інтелігентний командир давно перестав соромитися виразів.

Катер, крекчучи, робить різкий віраж, уникаючи чергової загрози.

- Стоп машина!

Зупиняємося. Керований кимось дистанційно снаряд проноситься над палубою і пірнає у воду. Пронесло.

Уже в темряві повертаємося на базу. Люди на борту видихають. Вони живі. Ледве волочачи ногами, немов під вагою тяжкого вантажу, переходять з борту на причал.

За ними статечно слідує корабельний кіт Гоша — улюбленець команди і завсідник маленького камбуза.

Ночувати доведеться в укритті — під землею, на дерев'яних палетах, поверх яких накинуті матраци. Вранці, може, повернуть телефони та вийде поговорити з сім'ями. А потім знову в море. Похер, зараз — спати. Гоша лягає поруч з командиром.

Ніч… Старий катер погойдується на хвилях і думає про щось своє, корабельне. Сьогодні він вижив, зробивши роботу, а завтра — як карта ляже. Утім, його ж і будували, нехай і давно, для чогось такого. Але як шкода команду… Льоша, кулеметник, він же кок, йому взагалі 23 роки, контрактер, тільки одружився. Дружина вагітна. Навіщо йому ось це все? А дядя Льоня? Внучки його обожнюють, щодня телефонують, надсилають картинки якісь дитячі…

…Мерзенно реве бойова тривога. Маленька команда біжить до катера.

- Слухай бойове завдання! — Микита Олександрович, придушуючи позіхання і зображуючи бойового командира, що називається, працює голосом. — Йдемо в плавні, на Дніпро, працювати з морською піхотою. По місцях стояти!

А до Дніпра ще треба дійти. Спочатку прострілюваний лиман, де буквально танцює дама з косою, для якої навіть маленький арткатер — смачна й бажана ціль.

Ближче до берега, потайки-потайки, прокрадаємося.

Ось вона, головна річка, наш Дніпро! Очерет — ідеальне укриття. Острів, беремо десант — п'ятірку якихось серйозних і мовчазних хлопців, буквально обвішаних зброєю.

- Ви, це, звідки?

Дивляться суворо і всім своїм виглядом показують, що запитання — штука зайва і навіть небезпечна.

Ок, я катер, мені все одно, кого возити. Ривок, один канал, другий, бережок, нам кудись туди, на Лівобережжя. Дизель задихається, але видає свої 8 вузлів. Дядя Льоня голосно матюкається, а в перервах про щось ніжно розмовляє з двигуном, немов це одна з його онучок. Командир стирчить нагорі — він так і не спав весь цей час. Переживає. Очі червоні.

Входимо знову в очерети. Ось вона, точка. М'який поштовх: прибули. Станція призначення — пекло.

Хлопці виходять. Ні, не так. Вони, немов кішки, прокрадаються на берег і зникають в імлі.  

Ми ж м'яко відходимо і мчимо кудись. Теж в імлу.

І тут… Удар!

Вибух. Чорт, що це було? «Ланцет»? Уже неважливо…

Лайно трапляється…

Старий катер повільно опускається на дно з частиною команди. Ті, хто вижив, щосили пливуть на правий берег.

Йшов якийсь там день повномасштабної війни. Дядю Льоню витягли. І кока-кулеметника. І навіть кота Гошу. А командир залишився там, на дні головної річки прекрасної України.  

Яка обов'язково переможе!

Вічна пам'ять і слава полеглим за свободу і незалежність України!

Коли нарис уже був готовий до публікації, зателефонували моряки з АК, які попросили додати ось цю пісню, написану спеціально для них Олександром Калінінським.

Автор — Віктор Босняк