Драма в жіночій колонії та пронизлива документалістика. Одеський кінофестиваль демонструє спецпрограму в Аркадії  

Спецпрограму 14-го Одеського кінофесту «Зроблено в Одесі», до якої увійшли шість картин, покажуть до 17 серпня в кінотеатрі MULTIPLEX у ТРЦ Gagarinn Plaza (Генуезька, 5/2).

Генеральна директорка ОМКФ Ганна Мачух і програмний консультант Алік Шпилюк на брифінгу, що відбувся в кінотеатрі, зазначили, яка для них радість провести хоча б частину показів саме в Одесі, оскільки сам фестиваль цьогоріч пройде з 19 до 26 серпня в Чернівцях.

«Фільми, які знімалися в Одесі одеськими командами, або ті, які розповідають про Одесу, зібрані в цій програмі, — повідала Анна Мачух. – Дуже сподіваємось наступного року повернутися всім фестивалем до Одеси. На жаль, українська кіноіндустрія останні роки не отримує фінансування. Нам потрібно інтегрувати українську кіноіндустрію в європейську. До того ж, нам необхідно працювати над відновленням державного фінансування галузі, реформувати державні інституції, що відповідають за сферу культури і продовжувати налагоджувати співпрацю з міжнародними партнерами. І треба навчитися знімати по-іншому, аби не втрачати увагу зарубіжної спільноти».

Не лише одеситам цікаві фільми, зроблені в нашому місті.

«Це справжні одеські прем’єри, і серед них одна світова, це фільм «Край ріки», який зняв режисер з Болгарії Васил Барков, — підтвердив Алік Шпілюк. – Навіть не всі члени знімальної групи його встигли побачити. Дуже цікава документальна програма, повз фільму «Привоз» Єви Нейман не зможе пройти жодний одесит. Як на мене, це чудовий фільм, дуже специфічний, але здатний зацікавити усіх. Данина поваги і любові до рідного міста віддана у пронизливих стрічках Ігоря Іванька та Кирила Наумка. Фільм Арутюна Хачатряна присвячений художнику Вагану Ананяну, який наприкінці свого життя працював в Одесі».

Програму відкривала «Цензорка» – дебютна повнометражна ігрова картина словацького режисера і сценариста Петера Керекеша. На батьківщині автора фільм переміг у чотирьох номінаціях Національної кінопремії «Сонце в сітці» (Slnko v sieti), яка відзначає здобутки кінематографа Словаччини в 2020–2021 роках. Стрічка отримала нагороди як найкращий ігровий фільм, за режисуру та сценарій.

Також нагородою за найкраще виконання головної жіночої ролі відзначили українку Ірину Кірізєву. Актриса створила образ позбавленої особистого життя тюремної цензорки, яка машинально викреслює з листів чоловіків образливі слова про «потворних жирних мусарш», котрі стережуть їхніх коханих злочинниць.

Але ж другорядною не можна й назвати роль молодої жінки Лесі, яку було засуджено до ув'язнення в одній із виправних установ Одеси. Лесю грає актриса Марина Климова, добре знайома одеським театралам за ролями в театрі імені Василька. Тепер Марина працює в Києві, а у фільмі ми бачимо сумну красуню, яка щойно народила первістка і потрапила у світ, населений лише жінками: ув'язненими, медсестрами та наглядачками. Що може бути страшніше покарання за це?..

За час дії спливає три роки: трирічних дітей, що народилися в ув'язненні, в матерів, котрим ще сидіти, відбирають. Не візьмуть родичі – малюки потраплять до дитбудинку. Діти «підросли» в кадрі, а фіалка в кабінеті головної героїні – ні. Це кидається у вічі уважного глядача та відволікає від сюжетної лінії. Простіше було б поставити у кадр іншу квітку, натякнувши тим самим, що попередня захиріла у неволі.

«Цензорка» знайомить нас не лише з акторськими роботами, а й з реальними засудженими, які діляться своїми історіями: хтось вбив чоловіка, хтось чоловікову коханку. І всі впевнені, що їхніми вчинками керує кохання. Але ж разом із жінками страждають діти, і нібито позитивний фінал залишає тривожне відчуття. Зовсім не виключено, що цензорка забирає Лесиного трирічного сина з дитбудинку для себе, прикриваючи чужим дитям власну жіночу неспроможність, а справжня мати, відсидівши, його більше не побачить. Роль Лесиної свекрухи, яка теж претендує на малюка, виконує світлої пам’яті Ірина Токарчук, і це трагічний, а не комедійний образ, а ми звикли у зв’язку з цією актрисою саме до комедійних. Решта фільмів програми «Зроблено в Одесі» також веселими не назвеш, але таке вже зараз життя.   

Автор — Ірен Адлер