Президентка фонду «Дорога до дому»: Я вірю в людей, у силу людей, у глибинне добро, яке є самою основою життя і людяності (суспільство)

Повномасштабне вторгнення призвело до того, що тепер у всіх нас є знайомий волонтер або людина, яка працює в благодійному фонді. З'явилося багато нових об'єднань волонтерів, які допомагають переселенцям, що прибувають до Одеси з прифронтових районів.

Водночас важливу роль у цій роботі відіграють і вже давно відомі в Одесі, поважні організації з багаторічною історією. Таким є благодійний фонд «Дорога до дому», який веде свою історію з 1996 року.

Для того, щоб дізнатися, як працювали благодійники до того, як це стало «мейнстримом» і в чому їхня робота полягає зараз, ми поговорили з президенткою БО «ОБФ «Шлях до Дому» Оксаною Ільченко.

«Думська». Чи змінилися напрямки вашої роботи з початком повномасштабного вторгнення?

Оксана Ільченко. Я б сказала, не змінилися, а розширилися. Нам вдалося не тільки втримати та продовжити реалізовувати довоєнні програми допомоги, а й, фактично, блискавично включитися в роботу з вимушеними переселенцями. З перших днів війни ми відкрили транзитний центр, де і зараз, через два роки, знаходять притулок українці з постраждалих регіонів. Ми займалися евакуацією, супроводжували до перетину кордону і підтримували зв'язок після.

Безумовно, значно збільшився й обсяг гуманітарної допомоги, але окрім якихось матеріальних речей, зараз ми усвідомили крайню актуальність збереження психічного ресурсу людей, що зіштовхнулися з катастрофою, до якої насправді ніхто з нас не був готовий. Адже всі ми дуже по-різному реагуємо і переживаємо стрес — особливо діти. Навіть ті, хто, здавалося б, зміг адаптуватися до того, що відбувається, обстрілів, «шахідів», новин і зведень, насправді відчувають колосальний тиск на психіку. Адже війна і втрата відчуття безпеки (не важливо, усвідомлюєте ви це чи ні) - це не норма. Безпека — це база, на якій все тримається, і всі ми її так чи інакше втратили.

Однак, ми зіткнулися з тим, що, постійно отримуючи допомогу, багато людей перестають самостійно докладати зусиль для того, щоб якось розв'язати свої проблеми, забезпечити хоча б свої базові потреби.

Посилюючи акцент на психологічну підтримку, ми прагнемо створити умови для того, щоб у нас у фонді вони могли отримати опору і відновити ресурс, щоб надалі самостійно знаходити сили та сенс жити й боротися.

«Д». Останнім часом з'явилося багато нових благодійних фондів і волонтерських ініціатив, які також допомагають переселенцям. Ви працюєте аж з 1996 року. Скажіть, як цей досвід зараз допомагає?

О.І. Успіх фонду — робота команди. Для нас дуже важлива синергія в колективі, внутрішня ініціатива наших співробітників.

Працювати в цю сферу не приходять випадково, сюди приходять, тому що хочуть допомагати, тому що в цьому бачать свій сенс і своє місце, і це не слова, це свідомий вибір.

Я маю на увазі не тільки наш фонд, а й усю спільноту волонтерів, які активно організовують благодійні збори, допомагають Силам оборони й людям, які постраждали від війни. Це здорово і дуже підтримує, що допомога один одному так об'єднала людей найрізноманітніших професій і соціальних статусів.

Я вірю в людей, у силу людей, у глибинне добро, яке є самою основою життя і людяності. Доброта — це дуже природно для нас, подивіться на дітей, їхня довіра і простота одразу пробуджує в нас дуже теплі почуття. Ще дуже цінно дозволяти собі бути такими, якими ми є. Для кожної людини є місце в цьому світі та знайти його ми можемо тільки довіряючи собі.

«Д». Які труднощі зустрічаються у вашій роботі і як вдається їх долати?

О.І. Найбільші труднощі — величезний обсяг роботи, на який часто не вистачає людських ресурсів.

За час повномасштабної війни ми заснували нові проєкти, нові локації, з'явилися нові партнери. Ми постійно стикаємося з новими завданнями, яких учора ще не було. З такою напругою можуть впоратися тільки люди працьовиті, професійні, відповідальні, здатні швидко навчатися.

Ми працюємо без вихідних, про якийсь робочий графік уже давно забули. Відпустки також залишилися в минулому. Дуже складно буває, але розуміємо, що зараз усім важко і складно, немає людей, яких не торкнулася війна. Коли хочеться себе пожаліти, згадуємо тих, хто зараз в окопах нас захищає, не шкодуючи себе і свого життя, і що ми продовжуємо робити свою працю завдяки їм.

«Д». Ви засновник фонду і працюєте тут з першого дня. Як вам вдається не вигорати?

О.І. Думаю, саме тому, що це моє місце у світі. Фонд і ця робота — проєкт мого життя. Напевно, це особиста особливість — не терплю рутини й одноманітності, і саме ця робота дає мені дуже багато творчих можливостей: ми багато вчимося і багато вміємо, напевно, тільки в цій сфері можна реалізувати настільки різноманітних, нових і цікавих ідей і проєктів. Не просто цікавих, а й потрібних цьому світу, людям, країні. Це захоплива пригода.

Особисто я розробила і стартувала за ці роки десятки коротких і багаторічних проєктів, пов'язаних із найрізноманітнішими темами — від польових досліджень, масштабних акцій, розвитку сервісів для дітей і підлітків і профілактики домашнього насильства до будівництва та відкриття кількох нових локацій. І сьогодні я разом із командою генерую нові ідеї, беру участь у стартапах нових проєктів.

Як я і говорила — люди наше все. Атмосфера дружності та відповідальності в команді дуже підтримує і зігріває. Я дуже поважаю і довіряю людям, з якими працюю, а інакше і неможливо бути керівником.

У нашій команді є люди, які працюють у фонді вже давно, але за останні роки фонд посилився завдяки новим працьовитим, яскравим, творчим і натхненним людям. Вони вносять своє бачення, потенціал, ресурс, і своєю чергою вчаться. Тож усі труднощі та виклики, просто приводять до нового досвіду, якщо у тебе є гідні смисли, високі цілі та чудова компанія.