Дипломатичний слід: як консульства та купці будували міжнародну Одесу (із циклу «Німецька Одеса»)

Німецькі консульства в Одесі були не просто бюрократичними установами: їх очолювали місцеві купці, які поєднували торгівлю, дипломатичне посередництво під час війн та захист капіталів.

У третьому матеріалі циклу «Німецька Одеса» розповідаємо, як німецька дипломатія змінювала обличчя портового міста — від перших представництв XIX століття до закриття 1938 року й сучасної співпраці з ФРН.

Одеса від перших десятиліть свого існування була містом міжнародної торгівлі. Для захисту інтересів іноземних купців та розвитку торговельних зв’язків у місті з’являлися консульські представництва, які допомагали підтримувати торговельні та ділові зв’язки.

Одним із перших, у 1804 році, було відкрито австрійське консульство.

У міру розширення торговельних зв’язків із німецькими державами в Одесі збільшувалася й кількість їхніх консульських представництв. До середини ХІХ століття в місті діяли прусське, гамбурзьке, баварське, ганноверське, олденбурзьке, гессен-дармштадтське, мекленбург-шверінське, гессен-кассельське, баденське, франкфуртське, саксонське та вюртемберзьке консульства.

Читайте також: Перший садівник: хто починав озеленення міста та чому він залишився без пенсії

Консулами, як правило, ставали одеські купці, які добре знали торговельне життя міста. Щоб обійняти цю посаду, потрібно було мати добру репутацію та не перебувати під судом або слідством — це перевіряв одеський поліцмейстер. При цьому національність не була обов’язковою умовою: консул міг представляти інтереси держави, громадянином якої не був.

Показовим є випадок 1873 року, коли перський уряд призначив своїм консулом в Одесі Льва Рафаловича — шанованого в місті купця єврейського походження.

Прусськими консулами свого часу були призначені одеські купці Вальб та Вольтер. А 1838 року одеський купець першої гільдії Арист (Ернст) Мас став ганноверським консулом і перебував на консульській службі майже тридцять років.

28 травня 1857 року прусський консул в Одесі Іван Менгер отримав дозвіл підняти над своїм будинком національний прапор і розмістити над входом вивіску із зображенням державного герба.

Після об’єднання німецьких держав у 1871 році в Одесі з’явилося Германське консульство. Його очолив Іосиф Етлінгер, якого 1872 року змінив Ернст Отто Герман Блау.

Новий генеральний консул сприяв налагодженню доброзичливих відносин між консульством та міською владою.

Під час війни 1877–1878 років Ернст Отто Герман Блау виконував дипломатичну місію посередника, допомагаючи військовополоненим і людям, які опинилися в складних обставинах: надсилав їм гроші та кореспонденцію.

За свою історію Германське консульство в Одесі кілька разів змінювало адресу. Спочатку воно розміщувалося в будинку колишнього прусського консульства на Ямській, 81. У 1890-х роках — на Дерибасівській, 9, а напередодні Першої світової війни — на Херсонській, 54.

Читайте також: Врятована церква та не лише: як віра, архітектура та милосердя змінювали місто

Останньою адресою Германського консульства в Одесі став колишній будинок графині Сан-Донато (Демидової) на вулиці Садовій. Його збудували 1850 року за проєктом архітектора А. Шашина, а 1893-го перебудували.

У 1938 році Германське консульство в Одесі закрили. У роки Другої світової війни, під час німецько-румунської окупації міста в 1941–1944 роках, консульство відновило діяльність, однак у 1944 році остаточно припинило роботу.

Сьогодні в цьому будинку працює дитячий лікувально-діагностичний центр — лікарня № 1 імені Б. Я. Резника.

Дипломатичні зв’язки Німеччини з Одесою продовжуються й сьогодні. У місті працює Почесне консульство Федеративної Республіки Німеччина, яке очолює Олександр Кифак. Він розпочав роботу як Почесний консул Німеччини в Одесі 24 липня 2008 року. Консульський округ охоплює Одеську, Миколаївську та Херсонську області.

Історія німецького консульства — це частина історії самої Одеси: міста, де міжнародна торгівля, дипломатія та культурні зв’язки з європейськими країнами від самого початку були невіддільною частиною міського життя.

Під час підготовки матеріалу використано дослідження Ельвіри Германівни Плесської-Зебольд — історикині, дослідниці місцевої історії, зокрема матеріали її науково-популярної праці «Одесские немцы. 1803–1920».