Дев'ять років в'язниці та міжнародний розшук: головний бухгалтер одеської компанії нарахувала собі 6 мільйонів і виїхала до Німеччини

Свідки в суді підтвердили, що саме вона фактично одноосібно контролювала нарахування зарплат і рух коштів підприємства.

У суді обвинувачена повністю заперечувала свою провину. Вона заявляла, що багатомільйонні транші на її картку були не крадіжкою, а узгодженою схемою з роботодавцем. На роботу вона влаштувалася завдяки знайомству. Нібито її свідомо зробили єдиною співробітницею з величезною офіційною зарплатою та одержувачем регулярної фінансової допомоги, що підлягала поверненню. Це робилося для виведення готівки та мінімізації податків.

Вона переконувала, що всі зняті готівкою мільйони вона приносила в офіс і віддавала засновникам. А також вони самі користувалися її карткою і мали до неї доступ.

На запитання прокурора про те, чому ж її роботодавці звернулися до поліції, якщо між ними були домовленості, обвинувачена не дала зрозумілої відповіді.

Суд все ж визнав жінку винною у привласненні майна в особливо великих розмірах та несанкціонованому втручанні в автоматизовані системи. За ці злочини їй призначили сім років позбавлення волі з конфіскацією майна та забороною займатися бухгалтерською діяльністю протягом трьох років. Однак покарання виявилося суворішим через попередній вирок. Виявилося, що ще у 2019 році Суворовський райсуд уже визнавав її винною за аналогічними статтями, але тоді вона отримала умовний термін. У підсумку за сукупністю вироків суд призначив їй дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Також суд задовольнив цивільний позов компанії про відшкодування завданих збитків на суму понад шість мільйонів гривень.

На особливу увагу заслуговує мотивувальна частина вироку, оскільки суддею у цій справі був Олександр Гарський, відомий своїм філософським підходом до кожної справи та досить вишуканими рішеннями.

Нагадаємо, це той суддя, який засудив двох злодіїв до читання книг — «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена, «Білий Ікло» Джека Лондона, а також вірш «Минають дні, минають ночі…» Тараса Шевченка. Ще одному забіяці він порекомендував прочитати роман американської письменниці Елеонор Портер «Поліанна» (після сплати штрафу, звісно). А у справі 24-річного одесита, який домагався своєї неповнолітньої сестри й отримав шість років увязнення, Гарський посилався навіть не на Біблію та «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері.

Отож. У провадженні щодо розтрати ми також зустріли впізнаваний почерк філософа в мантії.

Аналізуючи обставини справи, суд зазначив, що те, що сталося, стало можливим, з одного боку, через безмежну довіру до малознайомої людини, а з іншого — внаслідок егоцентричних прагнень і безмежної жадібності до грошей.

«Не можна звинувачувати людей за віру в порядність і доброзичливість іншої людини. Однак у діях засновників був присутній певний ірраціоналізм, коли вони сліпо довірили маловідомій людині питання бухгалтерського обліку, звітності, розрахунків і, головне, контролю грошових коштів», — йдеться у вироку.

Вчинок обвинуваченої суд назвав «класичним прикладом зради відносин, що склалися між людьми за певний проміжок часу», а також порушенням природного закону, згідно з яким «договори та угоди слід дотримуватися, а довіру людей не можна зраджувати».

Окремо суддя зупинився на поведінці підсудної під час процесу.

«… Вона вміє маскувати власні почуття, вміло використовуючи патетику, емфазу та манерну інтонацію. Певною мірою така афективність створювала образ жертви, у який, очевидно, вірила й сама обвинувачена. Однак факти та переконливі докази дають змогу будь-якому незалежному спостерігачеві переконатися, що вона є професійною маніпуляторкою, яка використовує спеціальні знання в галузі бухгалтерського обліку для досягнення власних егоцентричних цілей та отримання вигоди», — підсумував суд.

Суддя розкритикував спробу захищатися, переходячи в наступ. Іншими словами, той факт, що на фірмі нібито практикували виплату зарплат у конвертах або оптимізували податки, не є виправданням крадіжки. Увага суду має бути зосереджена на доказах проти обвинуваченої, а не на недоліках протилежної сторони, вважає Гарський.

«Обвинувачена намагається довести незаконність дій потерпілих, явно не розуміючи суті кримінального провадження та його завдань. Кримінальне провадження побудоване на доказах, які вказують на вчинення правопорушення саме нею. Відповідно, увага сторони захисту має бути зосереджена на змісті таких доказів, їхній релевантності та допустимості. Натомість спроби показати неправомірність дій протилежної сторони, їхні недоліки чи вади не є способом захисту», — йдеться у вироку.

Зараз Майя проживає в Німеччині. Вона розлучена, під її опікою перебувають двоє малолітніх дітей. Один із них, 2010 року народження, — інвалід з дитинства.