З перших днів повномасштабної війни волонтери підставили плече армії та державі. Поки одні йшли на фронт, інші закривали нескінченні дірки в забезпеченні, шили, плели, збирали, везли, рятували, знаходили потрібне в неможливих умовах. Завдяки тисячам рук по всій країні, оборона втрималася. І сьогодні, на четвертому році битви з російським злом, волонтери продовжують бути тим невидимим фронтом, який тримає країну в тонусі та допомагає ЗСУ виконувати свою роботу.

У День волонтера кореспондент «Думської» відвідав один з найбільших волонтерських центрів Одеси — Гончаренко центр на площі Дерев'янко.

Жіночі руки вправно зав'язують клапті камуфляжу на міцну рибальську основу. Сітка буквально на очах обростає тканиною і перетворюється на укриття, яке допоможе українським захисникам залишитися невидимими для ворожих розвідників і ударних безпілотників, а значить збереже найцінніше — життя бійців. На зворотному боці рами числа в кружечках — на цьому верстаті сплели вже 539 сіток.

Всього ж Гончаренко центр за час повномасштабної війни передав фронту понад п'ять тисяч маскувальних полотен — приблизно 17 футбольних полів!

«Ми плетемо щодня, без вихідних, — розповідає керівник волонтерського хабу Костянтин Задорожний. — У нас близько сотні волонтерів, і це найбільший центр на півдні України. Сюди приходять до роботи, після роботи, іноді замість роботи».

Задорожний підкреслює, що сьогодні тут використовують виключно якісні матеріали: щільну рибальську сітку та український спанбонд потрібних кольорів.

«На початку війни ми, як і всі, плели з того, що могли дістати, — згадує волонтер.

— Сьогодні у нас, завдяки підтримці, є можливість працювати з найкращими матеріалами. Наші сітки не тільки маскують, вони захищають. Військові розповідали, що деякі полотна затримували дрони або навіть скид. Ми цим дуже пишаємося».

За словами Костянтина Задорного, близько третини волонтерів центру — це переселенці. У більшості рідні та близькі захищають свободу нашої країни зі зброєю в руках.

На одному з верстатів працює Марія. Її син зараз служить в ППО Одеської області. Сама жінка разом з чоловіком пережила окупацію рідного Херсона і переїхала до Одеси вже після визволення міста на Дніпрі. Жінка розповідає, що з того часу її будинок тричі потрапляв під обстріл.

Марія плете сітки вже третій рік. Зізнається, коли після поганих новин починають опускатися руки, варто побачити бійців, які приїжджають за сітками — «відразу відкривається друге дихання».

«Коли я бачу, як приходять хлопці за сітками — втомлені, не виспані, я розумію, для кого ми це робимо, — ділиться Марія. — Я сьогодні спала в теплому ліжку, а мій син зараз на Херсонщині в підвалі. Як можна не допомагати?».

У сусідній кімнаті працює Галина. Жінка все життя пропрацювала акушером у лікарні Херсона і сьогодні перший день у центрі Гончаренка. Поки що нарізає стрічки з камуфляжної тканини.

«Мене тут відразу прийняли, — розповідає Галина. — Тут усі дівчата такі веселі, добрі. Якщо щось роблю не так — допомагають. А співають як добре. І ми всі хочемо одного: щоб швидше настав день, коли ми закричимо: «Перемога!».

Костянтин Задорожний зазначає, що крім плетіння сіток, у центрі постійно працюють безкоштовні освітні тренінги та майстер-класи для всіх вікових та соціальних груп.

«Тут люди відчувають себе в компанії, перестають перейматися важкими думками, займаються рукоділлям, — розповідає Костянтин. — Головне — атмосфера, яка дозволяє відволіктися і дізнатися для себе щось нове».

За рік центр зібрав велику мережу фахівців: хендмейдерів, художників, гідів, психологів та інших.

«Людям часто важливіший не результат, а сам факт спілкування, — зазначає волонтер. — Багато хто каже: вдома сиджу одна — мультики в голові. А тут я серед людей».

Крім мереж, одеські волонтери в'яжуть теплі рукавички, шкарпетки, пояси для обігріву, роблять сидушки і подушки для військових. Цікаво, що наволочки для подушок надсилають до Одеси з Нідерландів завдяки допомозі біженцям.

Разом із маскувальною сіткою в Гончаренко центрі завжди кладуть у посилку чай, каву, солодощі, теплі речі, турнікети та аптечки, які надсилають друзі України з Європи та США.

«Кожен робить те, що може. Хтось плете, хтось в'яже, хтось донатить, хтось приносить матеріали», — пояснює Костянтин.

Підполковник Дмитро «Техас», який співпрацює з центром з 2022 року, сьогодні прийшов за новою сіткою і заодно привітати колектив волонтерів. Статний чоловік у формі привертає увагу жінок — без дружніх обіймів йому сьогодні не піти.

«Ці мережі реально рятують, — розповідає Техас. — Ми маскували з їх допомогою позиції розвідки, РЛС, спостережні пункти. Іноді при зміні позиції часу немає, все рветься, зношується. А Гончаренко центр завжди допомагає оперативно. Це реальна підтримка армії».

Він зазначає, що цінність волонтерів сьогодні особливо висока.

«Я всім кажу правду: у ворога є одна сильна зброя — це наша байдужість, — зазначає воїн. — Не можна бути байдужим. Коли приходиш сюди і бачиш людей, які щодня працюють заради фронту, з'являється віра. Ми переможемо, якщо не будемо байдужими».