День завдовжки в життя, або Битий небитого везе: дещо про окопну педагогіку  

«Думська» продовжує публікацію нарисів про війну нашого фронтового кореспондента Георгія Ак-Мурзи.

Попри те, що всі описувані в оповіданнях події ґрунтуються на реальних подіях, а в деяких випадках автор і сам був очевидцем і навіть учасником, Георгій наполегливо продовжує називати нариси байками.

Матрос морської піхоти Флеш з'їхав на пузі, як на санчатах, у траншею зі слизького бруствера. Короткої перебіжки навкарачки із сусіднього окопу вистачило, щоб серце бувалого морпіха Флеша, в миру — Пашки, звичайного оператора «Нової Пошти», зашкалило в оборотах: по позиціях його роти орки садили вже третю годину. За скромними підрахунками Флеша, понад двісті прильотів різних калібрів арти, не рахуючи дрібниці на кшталт стрілецької зброї та гранат із дронів.

Під час стрімкого слалому «на чотирьох кістках, б…дь, та ти лижник року», як єхидно прокоментував напівголосно морпіх, поміж обгорілими пеньками й гілками посадки, він дещо втратив.

- Перше. Магазин АК із розвантаження — один, упав у прірву. Друге. Рукавичка одна — впала в прірву. Третє. Підвернута щиколотка лівої ноги — п…да кінцівки, — меланхолійно розмірковував Пашка. — Потрібно щільно замотати чим-небудь, розпухне, б…дь. Нічого, медик, анальгіну дасть, не зси…

Утім, попри біль у нозі, перебіжка була очевидним досягненням. І до певної міри навіть удачею. Пашку не оглушило і навіть не відірвало голову. Під час забігу, а точніше заповзу, як сам «атлет» називав цю дисципліну, російський дрон доволі влучно скинув гранату майже перед обличчям Флеша. Зелений круглиш пірнув у рідкий бруд. І, з невідомої причини, не вибухнув.

Але головне, попри особисті втрати у вигляді підвернутого гомілкостопу, Флеш так і не випустив із рук пакування води, заради якого й було затіяно божевільне перебігання з одного опорника в інший: в окопі, куди повз Флеш, прямим влученням завалило бліндаж із запасами води ще дві години тому. Відкопувати метровий шар землі упереміж із колодами під безперервним обстрілом ніхто навіть не думав, останні години солдати більшу частину часу лежали ничком.

- Оу, Флешик, тебе тепер червоною шапочкою називати будемо! Води принесла, Шапко? — радісно закричали в окопі, побачивши Пашку.

- Ага, у дзьобі. Тільки пиріжків йок - чого немає, того немає. Воду жеріть: у чергу, сучі діти, у чергу! — морщачись від болю, віджартувався Флеш.

Щиколотка вибухала і нила. Однак найгіршим було те, що суглобу гомілкостопу стало явно тісно в роздовбаному й мокрому берці, підвернута нога стрімко опухала.

Флеш попорпався в підсумку в пошуках бинта, витягнув зім'ятий і мокрий рулон марлі, у кілька шарів туго обмотав її просто поверх берцу. Стало легше, але біль не зник, лише змінившись із мікророзрядів на тупий.

- Флеш, ти що, «триста» в ногу?

Великий бум!!! Рідкий бруд із бруствера заліпив очі й рот моментально оглухлого Пашки.

- Чуєш мене? — жорстко струснувши за плече, крикнув у вухо командир відділення, сержант, позивний Х'юго, у миру Льошка, звичайний шкільний учитель з Ізюма.

- Та ні. Підвихнув трохи. Нормально все, — виплюнувши грудку землі, відповів Пашка.

- Ходити можеш?

Пашка часто закивав головою: мовляв, усе добре. Китайський болванчик у кабінеті діда так само кивав, промайнула думка в голові Флеша.

Слів Х'юго оглухлий Флеш не чув, лише вгадуючи сенс за мімікою сержанта, обличчя якого було брудно-сірим, у розводах рідкої землі. І знову великий бум, десь зовсім поруч. Пашкові здалося, що від вибуху, який пролунав у голові, його начебто помістили у величезний дзвін і вдарили по стінках молотком, та так, що помітно зрушилися і змінили геометрію країв ями, яку помилково називали окопом.

- Тоді слухай сюди, морпіх. У нас два двохсотих і чотири трьохсотих. Потрібно забиратися геть, танки пі….ов під'їхали, працюють по нас впритул. У нас усе по БК, «труби» теж закінчилися, нічим відповісти «коробкам». Одного трьохсотого тягнеш назад. Вантаж його в БТР, сам разом із ним їдеш, — виразно мотнув головою в бік відходу сержант Х'юго.

Потужний бум. П…ські танки явно пристрілялися по опорнику, чомусь байдуже подумав Пашка.

- Твій трьохсотий он там, за рогом лежить.

Втискаючись у дно траншеї, Пашка поповз. «Ага, поплив», — подумав Флеш і рушив у пошуках «свого» трьохсотого.

У пам'яті спливла яскрава картинка відео з «Тік-току»: дві грудасті дівиці в мінікупальниках відчайдушно мутузять одна одну в басейні, наповненому рідким брудом.

Ось тобі на! Пораненим виявився заступник комбата з морально-психологічного забезпечення, цих хлопців у військах, як і раніше, кличуть радянським терміном «замполіт». Капітан, який вислужив чотири офіцерські зірки в запасі, за мобілізацією вибрав позивний Вікінг.

Українську форму Вікінг зневажав, надаючи перевагу дорогому британському камуфляжу. Подивитися на модну особисту зброю «нашого термінатора», як за спиною офіцера прозвали в батальйоні, ходив на екскурсії весь особовий склад підрозділу. За космічний обвис із лазерним цілевказівником, ліхтариком, додатковим руків'ям і модним прицілом автомат замполіта одразу ж прозвали бластером.

У колі офіцерів про свій бойовий досвід Вікінг вважав за краще мовчати, зате при підлеглих часто пишномовно міркував про стратегію, тактику і лаяв «бездарний» Генштаб. За що заслужив другу кличку «наш генерал». Також Вікінг обожнював фотографуватися у войовничих позах на тлі танків із «бластером» напереваги, виставляючи фото у фейсбук та інстаграм. Генералу політичних військ цілком комфортно сиділося в розташуванні, але в певний момент він посварився через дрібниці з комбатом. І вже наступного дня отримав «БР-ку» (бойове розпорядження) очолити ротацію роти замість попередньої, яка пробула близько двох тижнів на позиціях.

Зараз «генерал» у брудному і мокрому камуфляжі зовсім не був схожий на вікінга.

- Я поранений, поранений! — офіцер, що втиснувся в стінку окопу, замахав руками, показуючи місця поранень. — У голову і ногу. Мені треба терміново в госпіталь, боляче, крові багато втрачаю! Сам іти не можу, нога перебита!!!

- Так, капітане, бери на шию мій ствол, понесеш зі своїм. Я тебе потягну. Чекаємо команди сержанта. Щойно танки замовкнуть на кілька хвилин, вони прикриють вогнем. Тоді відразу через бруствер тебе тягну, ти допомагаєш другою ногою щосили. Зрозумів? — намагаючись перекричати канонаду, майже впершись чолом в обличчя офіцера, крикнув Флеш.

Чекати затишшя довелося довго. Здавалося, що в російських танках нескінченний запас боєкомплекту…

За цей час замполіт встиг скиглити і навіть повити. Але не зустрівши розуміння Флеша, заткнувся. За десять хвилин Вікінг раптом несподівано заявив, що йому терміново потрібно по нужді.

- Де тут у вас туалет? — простогнав він.

- Та скрізь! — ослабившись, провів рукою Флеш.

Це він тільки «генералу» відповів так сухо. Про себе в очікуванні евакуації Пашка прочитав цілу лекцію.

Питання зовсім не дивне, його ставлять майже всі новачки на нулі. Бо війну більшість цивільних бачили лише в кіно. На екрані передова — це сухі, глибокі траншеї, з потужними бліндажами. І зі спеціально обладнаними гальюнами в безпечних і захищених від обстрілів капонірах — з рулончиками туалетного паперу, де можна ґрунтовно присісти, віддаючи данину природі.

У кіношних окопах зачаїлася сотня бійців у чистій уніформі з гвинтівками. Солдати хоч і побоюються, але ними командує бувалий офіцер, старий вояка зі сталлю в голосі та незворушним виразом обличчя. Він підіймає солдатів в атаку, всі побігли, багатьох гарно вбило, але загалом все ок, перемога наша. Холоднокровний батько-командир схиляється над чистеньким бійцем, що вмирає. Той просить передати прощальну записку мамі. За кадром звучить гарний саундтрек. Кінець фільму, глядачі дожовують попкорн, допивають колу і, грюкаючи сидіннями, виходять із залу, змахуючи сльози розчулення.

Насправді, на думку Флеша, головна проблема війни — це можливість більш-менш цивілізовано сходити по великій нужді. На більшості позицій, які побачив за півтора року війни Пашка, гальюни облаштовували за кілька десятків метрів від головних укріплень — навіть найзагартованіші бійці особливо цінують можливість посрати в нормальних умовах. Але коли твої позиції довбають усім, чим можна добу-другу поспіль, можливість збігати по нужді в «секретний» окопчик найчастіше зникає. Малу потребу справляють на стінку окопу, велику — терплять. У крайньому разі користуються пластиковим пакетом.

Передова під постійним обстрілом у будь-який сезон, окрім літа, — це слизькі, багнисті, залиті до щиколотки, а подекуди по коліно дощами або мокрим снігом ями, які помилково називають окопами. Усі поголовно вкриті шаром бруду, в ньому форма, взуття, зброя. Смердить мишачим лайном (особливо багато цих тварюк в окопах узимку, гризуни збігаються в пошуках тепла сотнями), сечею, сирими брудними шкарпетками і берцями, непраною білизною, потом, немитим людським тілом, грибком на ногах і сміттям, яке через постійні обстріли доводиться закопувати там же, в окопах.

Бліндажі — брудні й напівзатоплені землянки з дахом максимум у два накати, з купою мокрого ганчір'я на підлозі. Воістину божественним даром на нулі під обстрілом сприймається можливість помитися хоча б до пояса. Власне, вже через кілька днів будь-який солдат стає схожим на брудного волоцюгу. Бонус окопних принад — у холоди вже через добу всі починають безперервно кашляти, нагадуючи часом підрозділ, набраний ТЦК у туберкульозному диспансері.

Аксіома позиційної війни — що далі в тил, то чистіша форма.

А ще чим далі від нуля — тим більше непереможних, могутніх і відважних воїнів.

Але повернемося до нашої розповіді.

Обстріл, як завжди, припинився несподівано.

Команди на відхід напівприглушений Пашка не почув, а скоріше, побачив — сержант Х'юго мовчки роззявляв рота, наче витягнута з води риба, виразно тикаючи в нього рукою:

- …авай, …ошел, швидко — швидко, ми прикриваємо!

Вибравшись навкарачки на бруствер, Флеш звісився вниз і вхопив за комір куртки Вікінга. Потужним ривком висмикнув важке тіло капітана наверх і, пригинаючись, інколи поповзом, інколи піднімаючись на ноги, потягнув замполіта мокрою землею у напрямку до евакуатора — БТР стояв за сотню метрів за посадкою. «Трьохсотий» замполіт у міру сил допомагав, відштовхуючись здоровою ногою.

Раптово замполіт заверещав, тикаючи рукою кудись назад. Пашка, озирнувшись, побачив російську «коробочку». Вона була метрів за сто. Вежа танка повільно, як уві сні, поверталася в їхній бік. Флеш миттєво впав ниць у ближню воронку, що було сили рвонувши туди ж замполіта. Бумм!.. Танковий снаряд рвонув майже поруч. Після вибуху повітря близько секунди вібрувало, видаючи дивний тужливий звук.

- Ааааааа!!! — крик замполіта збігся з дивом-дивним.

Поранений несподівано схопився на обидві ноги, вистрибнув із вирви і зі спринтерською швидкістю, по-заячи виляючи, кинувся в бік замаскованого евакуатора. Свій і Пашкін автомати утікач, який раптово одужав, кинув на дні ями.

- Ось що приліт животворний творить! Алілуя! — спостерігаючи, як дає стрікача раніше тяжкопоранений, подумав Флеш.

Наздогнати трьохсотого шкутильгаючому Пашці вдалося лише перед посадкою — тому, хто втік, явно не вистачило дихання. Капітан стояв навкарачки в рідкій багнюці, хриплячи і розмахуючи по-собачому головою.

Дошкандибавши до втікача, Флеш з розмаху вдарив Вікінга важким берцем у бік. «Твою матір, навіщо ж бити вивихнутою ногою?» — відгукнулася розрядом струму нога Пашки.

- Сука. Сука. Сука! — перевернувши навзнак у багнисту рідину втікача, видихав Пашка, невміло розбиваючи обличчя замполіта в кров.

На його подив, капітан не чинив опору, мовчав, пускаючи криваві бульбашки та соплі, лише іноді мляво намагаючись відвернутися від ударів.

Через десять хвилин замполіта вже вантажили в евакуатор.

- Як це вас так примудрилося розбити обличчя, капітане? Яке цікаве поранення… — спантеличено запитав у офіцера парамедик.

- Ударною хвилею зачепило. З танка прилетіло, каміння насипало в морду… — відвернувши обличчя вбік, процідив замполіт.

- Чуєш, братане, а хто це так обробив «генерала»? — нахилившись до вуха, запитав у дорозі Пашку парамедик.

- Та не бреше замполіт. Реально хвилею зачепило під час евакуації. Приклало конкретно, всю морду собі побив, пане капітане, сам бачив… — байдуже знизав плечима у відповідь Флеш.

Після недовгого лікування замполіт повернувся в рідний підрозділ. Модний обвис автомата подарував знайомому снайперу. Теми планування війни офіцер більше ніколи не порушував, вважаючи за краще мовчки посьорбувати чай під час бурхливих суперечок товаришів по службі. Дивне поранення обличчя замполіта ще кілька днів обговорювали в батальйоні. Утім, ні Флеш, ні замполіт ці розмови ніколи не підтримували. А за тиждень і це забулося.

З Флешем і сержантом Х'юго капітан ще багато разів виходив на нуль. Згодом підтвердив справою свій позивний Вікінг — одного разу відбив із групою солдатів майже без втрат кілька десятків атак орків на майже оточеному опорному пункті.

Автор — Георгій Ак-Мурза