Дефіцит продуктів, ліків та склад російських боєприпасів біля домівки: переселенка розповіла про життя в окупації

Кореспондент «Думської» познайомилася із родиною Борисюків, яка майже п'ять місяців жила в окупації на Херсонщині.

Нову Каховку російська армія захопила першого ж дня повномасштабного вторгнення — 24 лютого. Все сталося швидше, ніж місцеві жителі встигли зрозуміти, що почалася війна.

«Ми прокинулися від вибуху. Я глянула у вікно і побачила червоний гриб, щось дуже сильно горіло. Почала телефонувати у швидку та пожежну, але там було зайнято. Пізніше ми дізналися, що це ракета влучила у військову частину. Ми довго не могли зрозуміти, що відбувається. Потім побачили, десь об 11-й годині, що на будівлі адміністрації зняли прапор України і підняли російський. Нас окупували. Як все могло статися так швидко? О п'ятій ранку почалася війна, а об 11 вони вже нас захопили?» — задається риторичними питаннями Анастасія Борисюк.

Вона згадує, що російські військові одразу розпочали «зачистку» населення. Шукали колишніх бійців АТО, волонтерів, активістів та всіх, хто відкрито виявляв свою проукраїнську позицію. Затриманих відвозили у підвали та катували. Люди були настільки налякані, що боялися навіть вийти на вулицю.

«Боїшся, тому що якщо ти навіть затримаєш свій погляд на комусь із солдатів – будуть підозри, що ти щось знаєш і тебе потрібно допитати та забрати «на підвал». Вони ходили, шукали сім'ї учасників АТО, квартирами ходили. Когось ламають, катують. Хтось розповідає адреси та імена. Це було спочатку. А потім уже почали чіплятися до всіх. Ти волонтер – пішли поговоримо «на підвал», ти журналіст, і у Фейсбуці вжив слово «орк» – ходімо поговоримо», – продовжує розповідь Настя.

За кілька місяців армія окупантів перетворила життя мирних мешканців на справжнє пекло:

«Почався масштабний дефіцит, дефіцит медикаментів, дефіцит готівки, бо немає її у банкоматах. Немає зв'язку ніякого, неможливо ніяк перевести в готівку гроші. Ті, хто їх переводить, вимагають відсоток. Спочатку брали 2%, потім почали брати 25%. Тобто, щоб перевести в готівку 1000 гривень, потрібно заплатити 250».

Останні тижні стали ще напруженішими. Українські військові почали знищувати склади з боєприпасами, які окупанти облаштовували поряд із житловими будинками. Під час одного з обстрілів у квартирі родини Борисюків вилетіли вікна та двері. Дивом ніхто не постраждав.

«Склад був на Букіна, 2. А Букіна, 4, – мій дім. Перед тим, як ЗСУ туди влучили, там два дні вивантажували боєприпаси. Детонувало з 12-ї ночі до обіду наступного дня. Ну, звичайно, у новинах сказали, що це селітра горіла, от я не знаю, хто в це вірить взагалі», — каже жінка.

Після цього випадку Анастасія з чоловіком вирішили, що треба вибиратися з Нової Каховки, щоб не опинитися на лінії вогню. Зібрали дітей. Вони не знали, як все пройде, і про всяк випадок на спинах трирічної Міли та 11-річного Віталія написали телефони бабусь. Дорога була дуже довгою та важкою.

«Ми дізналися, що буде зелений коридор. Взяли із собою мінімум речей. Почистили телефони. Бо на блокпостах усе перевіряли, мало обшивку з машини не знімали. Особливо оглядали особисті речі та телефони. Якщо знаходили, наприклад, жовто-блакитну стрічку, могли не випустити або й ще гірше. Ми довго стояли у заторі. Але дякувати Богові нам вдалося вибратися», — згадує Анастасія.

Поїздка до безпечного місця тривала п'ять днів. Вирішили влаштуватися в Одесі. Спочатку родина жила у безкоштовному хостелі. Нині вони мешкають у квартирі, оренду якої оплачують волонтери.

Настя теж бере активну участь у волонтерському русі – кілька разів на тиждень вона приїжджає до хостелу та безкоштовно робить стрижки переселенцям та працівникам.

Авторка — Анастасія Суха