Виставка графіки «Між світами» з картинами про дім і північне сяйво відкрилася в галереї ArtOdessa в Міському саду.

Одеситам представили роботи гуашшю художниці Катерини Єгорової, які створені за останні три роки в Україні, Словаччині та Фінляндії, повідомляє кореспондент «Думської».

Роботи Катерини відібрали для найбільшого фінського арт-фестивалю, за два місяці їх побачили понад 30 тисяч людей. Через рік одеситку визнали найкращим молодим художником року, а відвідувачі розкупили практично всі картини, — каже Єгорова.

Перебування в північній країні (точніше, її східній частині) дало змогу художниці здійснити дитячу мрію, яку вона закарбувала на полотні.

«У мене є кілька робіт, зроблених за мотивами північного сяйва. Я спостерігала його практично до початку квітня. Ви бачите, що на одному аркуші поруч із сяйвом присутня і лисичка, «лисячу» тему я розробляю вже кілька років. Коли я вперше побачила північне сяйво, фінки мені сказали: «Ти сьогодні побачила безліч лисиць». Як це? З'ясовується, фінською «північне сяйво» (revontulet) дослівно звучить як «палаючий лисячий хвіст», або «лисячі вогні».

Одна з ключових ідей виставки — трансформація поняття «дому», яка близька багатьом українцям, що переживають війну.

«На одному з моїх малюнків під назвою «Сон про дім» показано, що північне сяйво для мене може виявитися реалістичнішим за рідну домівку. А взагалі процес виникнення ідеї твору для мене складний, важкозрозумілий. Мене багато чого надихає з того, що бачу, що привертає мою увагу. Найчастіше це світло незвичайне, люблю відображення, світлові ефекти. Ось північне сяйво — це і світло, і колір, і рух. На одній із робіт над деревами видно коло, що світиться. Насправді це гарний парк, який розташовується неподалік від моєї резиденції в Словаччині», — зізнається художниця.

Дуже часто Катерина пише автопортрети, завдяки яким фіксує важливі моменти свого життя та переживання.  

«Ймовірно, через десять років у мене буде ще більше автопортретів, я роблю їх раз на кілька місяців. Не приховую, що користуюся фотографіями, але це ті фотографії, які я зробила сама. Ставлю апарат із таймером, щоб зобразити себе сплячою, лягала перед камерою на підлогу в максимально розслабленій позі, — ділиться художниця. — Можу зробити багато фото тварини, розглядати кожну частинку, а потім уже робити свого Франкенштейна. Завжди відмальовую підготовчий картон під свою роботу, це досить детальний малюнок».

Щодо жителів Фінляндії, то їм, за словами Каті, притаманна максимальна толерантність у неопошленому сенсі цього слова. Вони вміють поважати особистий простір іншої людини. Не знаєш фінської мови? Вивчимо англійську, щоб спілкуватися з тобою, адже наша мова надто складна. Знову-таки, фінам приємно, коли іноземці захоплюються їхніми природними красотами.

«Природа там дуже красива і споглядальна. У мене було відчуття, що я перебуваю в якійсь казці. Їдучи з Фінляндії ненадовго в Париж, я не малювала Ейфелеву вежу, а просто відпочивала перед тим, як знову малювати фінські сюжети. Я ще не все намалювала там, що б мені хотілося, і знову повертаюся туди, де мене все надихає. Під час карантину я багато малювала Одесу, а тепер користуюся розкішною можливістю малювати дивовижну країну. Не планую емігрувати до Фінляндії, але тішуся, що можу там подовгу жити й працювати», — резюмує Катерина.  

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського