Знести не можна залишити: як одеські мер і губернатор політичну дуель влаштували

Демонтувати пам'ятник російському літератору Олександру Пушкіну біля мерії пообіцяв керівник обласної військової адміністрації Олег Кіпер.

Про це він заявив, прогулюючись Приморським бульваром.

Саме розпорядження (про перейменування близько сотні топонімів тільки в Одесі та долю кількох пам'ятників) губернатор видав ще наприкінці липня, проте його реалізація буксує.

А все було ось як. Голова обладміністрації отримав повноваження на реалізацію закону про деколонізацію і видав розпорядження. Ще минулого тижня обладміністрація відправила на Біржову (колишня Думська площа), 1 копію цього документа. Про всяк випадок, раптом там не в курсі. Таким чином Кіпер ніби передав м'яч мерії.

«Прибирання з публічного простору пам'ятника Пушкіну є завданням Одеської міської ради. Однією з пропозицій його подальшого розташування був дворик скульптур Одеського літературного музею», — заявили «Думській» в обласному департаменті культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини.

У мерії навіть підтвердили, що отримали звісточку. Але виконати не можуть ніяк! Статус охоронної зони ЮНЕСКО не дає.

«У законах про декомунізацію та деколонізацію є й винятки. Наприклад, це стосується зони об'єктів всесвітньої культурної спадщини. Причому вся зона, все понад 600 гектарів. Щоб поміняти дах, та навіть трубу, потрібне узгодження з ЮНЕСКО. Для цього ми пишемо лист у Мінкульт і МЗС. Мінкульт звертається вже до виконавчої ради ЮНЕСКО, МЗС надсилає документ до Парижа, де розташована штаб-квартира ЮНЕСКО. Потім отримаємо відповідь — таким же довгим шляхом. Зазначу, що ця міжнародна організація дуже обережна, скажімо так, якщо не забюрократизована. Тож чекати швидких відповідей і вирішення всієї цієї ситуації не доводиться», — розповів Ліптуга.

І це тільки формальний бік питання. Припустимо, ЮНЕСКО погодить перенесення. Що тоді робити? Правильно, спочатку шукати документацію кінця позаминулого століття. Джерело «Думської» в мерії запевняє, що звичних нам креслень, які дали б зрозуміти, як демонтувати пам'ятник, просто немає.

І тут саме час обуритися: «Катерину ж якось зняли, що вже тут множити сутності, беремо кран і робимо так само».

Також, та не також. Новороблений пам'ятник російській імператриці — порожнистий. Залитий бетоном тільки в ногах (у вас теж пішли флешбеки з 90-х?). А ось бронзове погруддя на Приморському — лите. Як ти його виковориш? Це справа не одного місяця, якщо не пів року, а той і довше.

А там дивись, і політична ситуація зміниться. Мабуть, саме на це і сподівається власник головного кабінету будівлі Старої біржі.

Взагалі, питання з Пушкіним і перейменуванням вулиць — явно не про виконання закону про деколонізацію. З одного боку, це такий дуже яскравий вираз неприязні, якщо не ворожнечі мера Труханова і губернатора Кіпера. Мовляв, хто кого.

З іншого боку, Пушкін — дійсно не просто літератор. Це такий чіткий маркер «русского мира». Повертаючись до історії, саме на кінець XIX століття припадає початок культивування культу «сонця російської поезії». Перший в імперії пам'ятник відкрили в москві 6 червня (у день народження поета) 1880-го — через 43 роки після його смерті. Наш «Пушкін» — 16 квітня 1889 року став другим. Загалом у світі таких понад 300.

І так, наш «Пушкін» більше не об'єкт культурної спадщини — його вивели з реєстру.

З одеським пам'ятником пов'язані і міфи — мовляв, і стоїть він спиною до мерії, бо протистоїть владі (у момент встановлення в будівлі на Біржовій, 1 була якраз біржа), і грошей на погруддя вдячні одесити по засіках нашкребли (насправді ні, але про це ми розповімо в окремому матеріалі). А сучасники пам'ятника вельми не схвально відгукуються про його художні якості.

Авторка — редакторка «Думської» Алія Замчінська