Чотири роки повномасштабного жаху: ми не перемогли, але й нас перемогти не зможуть — ми вистояли! (колонка редакції)

Знову 24 лютого… Чотири роки повномасштабної війни, 12 років всієї війни. До і після, життя навпіл. Дороги, заповнені спаленими машинами. Дитячі тельця. Виття матерів. Буча, Маріуполь… Побратими, що пішли на небо. Ревіння сирен і дзижчання шахедів. Бруд окопів. Рої дронів і мух над трупами. Смердючий запах лікарні, криваві плями на бинтах. Бурун біля форштевня і димний слід на воді. Жорсткість бліндажного настилу. Ноги з'їдає проклятий грибок, а фліска ніфіга не гріє. Цинічні заяви політиків отруюють душі, як і звична брехня пропаганди. Втома. Біль.

Ми не були народжені для війни, але ми стали її частиною. Ми — це всі, кожен українець. Ми доповнили собою систему «свій-чужий», заточену на виживання і вбивство. Друге — обов'язкова умова, щоб було перше. Ми вмираємо в кілзонах, в літаках і коробках кораблів, ми тягнемо свої сім'ї в тилу, в затишних містечках збираємо все нові і нові ФПВ-шки. Конфліктуємо один з одним, злимося, бузимо, страждаємо. Але…

…Ми вижили. Більше десяти років величезна імперія б'ється об нашу скромну корумповану республіку і нічого зробити з нею, з нами, не може. Весь минулий рік вони намагалися організувати наступ хоча б оперативного масштабу, але не сталося. І знову їхні зусилля звелися до штурмів окремих сіл і селищ. Успіхи суто тактичні, ні на що не впливають, ні до чого не ведуть, крім колосальних втрат.

За цей час Сили оборони, які мають свої проблеми, зокрема кадрові, примудрилися вибудувати нові лінії, знайшли додатковий ресурс у вигляді купи безпілотних підрозділів і — не скажемо, що з легкістю, — але в цілому купірують всі зазіхання ворога.

Ми, яким пророкували швидку поразку, не маючи жодних шансів, звели гру в нічию. Яка більше схожа на перемогу, оскільки нічия влаштовує нас, а ось для Москви вона рівнозначна поразці. Ну не може наддержава сточитися об колишню колонію майже в нуль. А якщо таке трапляється, то, ймовірно, вождь неправильний. Акела промахнувся…

Війна триває. Будуть нові і нові труни з тілами захисників, будуть нові розбомблені в нуль міста, блекаути, трагедії та інше. Жах і біль нікуди не дінуться. І тим не менше, як нам здається, переломний момент вже настав. Україна вистояла, знищити її росіяни більше не зможуть. Держава, нація відбулися, пройшли іспит на виживання!

Тепер би якось вийти з цього мороку. Віримо в Сили оборони, в наші Збройні сили. Вони впораються.

Слава Україні!

Автор — редакція «Думської»