Першу персональну виставку Анни Антонюк «Я є – хочеш ти цього чи ні» відкрив Музей сучасного мистецтва 8 березня (Європейська, 31/33).

Виставкова зала прихистила відверту експозицію картин, де зображення оголеного жіночого тіла чергуються з «портретами» дерев зі скинутою корою (шматочки кори теж присутні на виставці). Колір деревини тілесний, візуальна рима очевидна.

«Платан нерідко називають «безсоромницею», - каже кураторка проекту Анна Мороховська. — Це дерево отримало таке прізвисько через свою особливість – розростатися вшир, скидати кору, оголюючи химерні візерунки на своєму стовбурі. Люди підрізають його, залишаючи рвані рани, а на корі – подряпини, вирізьблені імена, хрести. Ці сліди залишаються назавжди. Людське тіло переживає схожий досвід. З плином часу воно змінюється, трансформується, набуває нових форм. Інколи зміни відбуваються не за нашою волею – під тиском суспільства, чужих поглядів, нав’язаних уявлень про те, якими ми «повинні» бути. Нас оцінюють, дають нам прізвиська, аналізують наш вигляд, мову, поведінку. Інші люди залишають на нас свої сліди – не завжди видимі, але завжди відчутні».

Як пояснюють організатори, ця виставка присвячена прийняттю свого тіла, усвідомленню себе як у фізичному, так і в ментальному плані. Однак це не прагнення шокувати глядачів чи створити скандал, не спроба показати тіло в рамках звичних стандартів краси.

Обійтися без нав'язаних стандартів наважилася вразлива молода художниця Анна Антонюк.

«Вже четвертий рік я лікуюся від великого депресивного розладу, і в процесі лікування відчуваю покращення: стала добре харчуватися, змогла побудувати здорові стосунки, — поділилася Антонюк. — Голоси в моїй голові стали лояльнішими, добрішими, підтримуючими. Позитивні емоційні та ментальні зміни позначилися на моєму тілі, я набрала вагу. В процесі я зрозуміла, що завжди погано до себе ставилася, навіть ненавиділа себе і своє тіло. Була дуже стрункою. Після досвіду трьох років у терапії зрозуміла, що маю піклуватися про себе. Так як я мисткиня, і в моїй мистецькій практиці має місце дослідження, вирішила знайти для себе спосіб прийняти та полюбити себе. Стала помічати природні явища. Порівнюючи своє тіло з платаном, я беру його кращі якості для себе».

Авторка Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва