Біг на морі: удари росіян по Одесі та області б’ють усі рекорди — відповідь чи стратегія? (колонка)

Нинішня військова ситуація в портах Великої Одеси та їхніх околицях, де одна тривога слідує за іншою, — це частина великої контргри росіян, які намагаються перехопити у України ініціативу, яку вони майже втратили.

Це не просто «відповідь» — це стратегія! Серйозний виклик для нашої країни, що вимагає настільки ж кардинального рішення.

Понад 120 ракет і понад 300 дронів по одному Одеському регіону з початку липня — такого не було за весь час повномасштабної війни. Схоже, ворог зумів перебудувати свою логістику й розпланувати використання ракетно-дронового озброєння таким чином, щоб мати можливість влаштовувати терор щодня, а не як раніше — масовані удари з інтервалом у два-три тижні. А ще нарешті усвідомив, що розкидатися по величезній території, вражаючи цілі в різних регіонах України, виконуючи різні завдання (транспорт, військове виробництво, запаси палива, скупчення особового складу) — неефективно. Краще зосередитися на одному завданні.

А саме — на припиненні морської торгівлі України. Звідси й атаки на цивільні судна, об’єкти в портах, транспортних вузлах та сховищах поблизу гаваней. Стратегічний результат, наскільки ми можемо судити, вже є: перевалка вантажів, виходи та заходи «купців», якщо не зупинені зовсім, то призупинені. Стівідори, експедитори, судновласники та інші — всі в очікуванні, що буде далі.

Чи зможе супротивник підтримувати таку ритмічність атак? Що йому протиставлять Сили оборони та західні партнери? І чи буде відповідний хід дієвим?

Треба сказати, що це вже третя спроба здійснити морську блокаду України.

Першу росіяни здійснили у 2022 році. Класичними засобами: корабельно-катерні групи, обстріли берега з корабельної артилерії, мінні постановки. Це не спрацювало, причому з катастрофічними наслідками для окупантів: потоплено флагманський крейсер, безліч інших кораблів, решту загнано на тилові бази, Крим став територією полювання для українських військових.

Москва, згнітивши серце, пішла тоді на «зернову угоду», з якої вийшла вже в липні 2023 року. За цим послідувала друга спроба влаштувати блокаду, з якої нічого не вийшло. Військово-морські сили України успішно організували експортний коридор, прикриваючи торгові судна з берега, повітря та води. До речі, це була надзвичайно складна операція українського національного флоту, яку чомусь недооцінюють і рідко згадують.

Багатоетапна, багаторівнева, вкрай ризикована на початку, та й потім. Балкери та контейнеровози рухалися за визначеними маршрутами, намагаючись мінімізувати їхнє перебування в українських та нейтральних водах, постійно здійснювався моніторинг повітряної, надводної та підводної обстановки. Розраховували ще й на те, що агресор не наважиться атакувати «купців»: значна частина судновласників — турецькі компанії. Систематично вражати їхню власність — нариватися на великі неприємності.

Втім, схоже, все-таки наважилися нариватися. Але у путінців виходу не було. На них тиснуть посилені удари «мідл-» та «діплстрайк» Сил оборони, які вирубують логістику, нафтопереробку та перевалку палива. Закривають блокаду Криму.

Звісно, вплинуло й полювання, влаштоване українськими безпілотними системами в Азовському та Чорному морях, де вже вивели з ладу майже 200 танкерів і буксирів (до речі, це безпрецедентні показники — ніколи у військово-морській історії не знищували стільки одиниць за такий короткий час). Через Керченську протоку проходить чверть російського експорту зерна, Азовське море зараз є єдиним шляхом, що дозволяє постачати паливо до заблокованого Криму. І це реально припиняється, перерізається на корені. Україна це робить.

Але війна — це гра, в яку грають двоє. І ворог активно протидіє. Ми заборонили йому море (військовий термін — sea denial), а він намагається заборонити його нам. Ми вирішили проблему з десантом, блокуємо Крим і їхній нафтовий експорт — він намагається закрити українські порти. Коли постачання спробують переорієнтувати на Дунай — посиляться удари по Ізмаїлу, Рені, Кілії та Вілково. По портах, стоянках вантажівок, по залізничних станціях. Мета — залякати компанії, працівників, змусити страховиків підняти ставки, а то й анулювати договори.

Україна напевно придумає нові ходи. Росіяни, більш ніж упевнений, зроблять свої. Це війна, вона триває. Це марафон. Війна на морі — завжди про стратегію, про велику економіку. А загибель екіпажу чергового швидкісного катера — це не тільки біль, а й діра в нашому оборонному щиті. Як і смерть екіпажу балкера.

Але ми все одно переможемо, бо наша справа праведна і ми її захищаємо. Вічна пам’ять військовим морякам, які загинули, захищаючи судноплавство та майбутнє України. Вічна пам’ять цивільним морякам, зокрема іноземцям, які загинули, забезпечуючи економіку України. Колись це море стане по-справжньому нашим!

Не забувайте: росіяни б’ють не тільки по військових цілях та економіці. Це ще й терор. Вони свідомо вбивають цивільних, сподіваючись залякати українців. Ось тільки у них це не вийде.

Слава Україні!

Автор — Віктор Босняк, військовий оглядач «Думської»