Байки в бомбосховищі, або Одесити грають виставу про життя під обстрілами  

Показ документальної вистави «Бомбосховище: чи можливо вижити?» відбувся в Одеському академічному театрі ляльок. Арт-майстерня Bloom попервах планувала покази виключно в реальних бомбосховищах, проте в театральній залі створюється не менш напружене середовище для розмови про страхи, втрати та, звичайно, надії.

Сценарій вистави про те, що кажуть люди в укритті або про перебування в ньому, було вирішено почати розробляти після того, як був зруйнований драмтеатр в Маріуполі. Були опитані 40 чоловік, котрі знаходилися під бомбардуванням в Одесі, Херсоні, Гостомелі, Кривому Розі. Матеріал взяли з інтерв'ю, наданих на умовах анонімності, розповів режисер Андрій Любов, і додав, що дійство розраховане передусім на європейського глядача, який немає подібного досвіду. У звукову палітру не раз вплітається завивання сирен повітряної тривоги, фрагменти пісень вживу та в запису, без ненормативної лексики також не обходиться.

Герої-спірозмовники змінюють одне одного, ось члени однієї родини вирішують, як бути зі святкуванням 23 лютого на роботі «за традицією», ось роздумують протагоністи про відміну російської культури, геополітику й єдність слов’ян… Лайфхак по перевезенню кота Млинця у валізі виявився сумнівним, адже тварина подряпала руки хазяйці… Монолог матері, котра збирає речі дитини, не поспішаючи її будити, виявися найпроникливішим.

У виставі беруть участь артисти різного віку й досвіду – Юлiя Харчук, Марк Пан, Олена Шаврук, Євген Меркулов, Анастасiя Поживатенко та інші.

Заявлена імерсивність присутня у виставі вельми дозовано: то одна дівчина шукає диверсантів серед глядачів перших рядів, то інша просить у них-таки чого-небудь поїсти, хоча б цукерочку (справа закінчилася бананом із сумки доброї дівчинки). Мужикам, зрозуміло, кортить запалити… Проте це лише заявка на використання такого потужного прийому, як імерсивність. Було б цікаво спровокувати глядача на відвертість, на обмін репліками, попросити поділитися своєю історією переживання обстрілів. Останнє особливо цінне, адже вистава від показу до показу змінюється. В одному з варіантів є монолог Олени Шаврук, що грунтується на розповіді її дочки Анни, яка багато пережила за війну в Херсоні. Тож в подальшому епізоди будуть зібрані по-іншому, інакше будуть розставлені акценти, щось викристалізується з теперішніх намагань.

Автори вистави готові до того, що глядачів обов’язково щось дратуватиме в ті чи інші моменти. Але ж на те й театр, аби душа трудилася, а сьогодні у кожного українця вона за умовами розбурхана.

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва