Нещодавно невелика країна Північна Македонія, що виникла на уламках колишньої Югославії у 1992 році, передала Україні танки Т-72 та штурмовики Су-25. Сам факт такого подарунку державі, що бореться за свою незалежність, багато про що каже, і, звичайно ж, український народ безмежно вдячний своїм балканським друзям. Однак у того, що трапилося, є ще один аспект, про який дізналася «Думська».

Виявляється, ці танки та літаки у 2001 році передав Македонії другий президент України Леонід Кучма – у момент, коли ця країна була залучена до конфлікту з косовськими албанцями. Окрім танків та штурмовиків, Україна надала македонцям вертольоти Мі-8 та Мі-24. Тим самим Київ допоміг зупинити війну, що розгорілася. Але про все по порядку.

Клубок внутрішніх проблем і конфліктів у Югославії, що розпадалася, дозволив Македонії на початку 1990-х років безкровно здобути незалежність. Першому президенту Македонії Кіро Глігорову вдалося домовитись із диктатором СРЮ Слободаном Мілошевичем. В обмін на визнання незалежності Скоп'є відмовився від озброєння югославської армії.

У результаті Македонія залишилася повністю беззбройною: югославські військові вивезли не лише всю авіацію та бронетехніку, але, за свідченнями очевидців, зняли навіть ворота військових містечок та двері казарм. Македонцям дісталася лише стара стрілецька зброя та трохи артилерії.

Залишившись без озброєння, македонці відразу, в 1993 році, попросилися до НАТО, проте повноправним членом Альянсу державі вдалося стати лише майже через три десятиріччя, в 2020 році. Перед цим Македонія пройшла кілька регіональних збройних конфліктів і під тиском Греції змінила назву, додавши до нього слово «Північна».

Головною проблемою молодої республіки була албанська суперменшість — частка цього етносу в населенні країни сягає за різними підрахунками від 25 до 30%. Албанці з 1991 року намагалися створити свою автономію та завжди були незадоволені своїм представництвом в органах державної влади. Ситуація посилювалася близькістю косовського регіону (нині – Республіка Косово), в якому албанці становлять абсолютну більшість.

Численні зіткнення змусили президента Глігорова у 1992 році закликати миротворчий контингент ООН, який розмістився на кордонах Македонії з Албанією та Сербією. «Блакитні каски» пробули там до 1999 року, трохи знизивши градус напруженості, але після їхнього відходу ситуація вийшла з-під контролю.

Збройний конфлікт у Македонії розпочався 23 січня 2001 року, коли бойовики так званої «Армії національного визволення», сформованої з колишніх бійців «Визвольної армії Косово», напали на поліцейську дільницю в районі містечка Тетово на півночі країни та вбили правоохоронця. Після цього косовари стали проникати до прикордонних районів Македонії та брати під контроль невеликі села, населені албанцями.

На той момент Македонія ні у військовому, ні у фінансовому, ні у логістичному плані не була готова до конфлікту. Ситуація могла призвести до розпаду країни та нової великої війни на Балканах.

18 березня уряд вирішив, що настав час застосувати проти повстанців армію, але сили були нерівними, тому Македонія звернулася до України, з якою у 1998 році уклала договір про дружбу, що передбачає взаємодопомогу у разі військової загрози.

Президент Кучма відгукнувся на заклик Скоп'є, і вже у березні 2001 року Україна розпочала перші постачання озброєння македонцям. Треба сказати, що зовсім подарунком це не було, але ціни, які запросив Київ, були на порядок нижчі за ринкові.

25 березня македонська армія провела першу бойову операцію з використанням українських гелікоптерів. По косовським бойовикам вдарили чотири Мі-8МТ та пара Мі-24. У кабінах машин сиділи македонці та, як розповіли нам учасники подій, українці.

На початку квітня з України прилетіла пара «крокодилів» (Мі-24), а в червні – чотири Мі-24 і стільки ж «граків», штурмовиків Су-25 (три бойові борти та один навчально-бойовий).

Ці літаки дісталися балканській країні недорого — мільйон доларів кожен, але згодом виявилося, що це було дуже потрібне і своєчасне придбання.

«Граки» включилися до бойових дій у червні. Штурмовики займалися розвідкою та завдавали ударів по позиціях бойовиків. Повторне вогневе вплив про існували Мі-24 та артилерія.

Дії української авіації зупинили гарячу фазу. 5 липня було оголошено перемир'я, яке, втім, не дотримувалося.

11 серпня 2001 року розпочалися вирішальні бої між урядовими силами та бойовиками біля села Радуша, що на кордоні з Косово. І тут наша авіація проявила себе якнайкраще. Албанські підрозділи окопалися на горі Жеден, але після ударів Мі-8, Мі-24 та Су-25 відступили на територію Косова, забувши про напад. А 13 серпня 2001 року за посередництва США та Євросоюзу македонські та албанські політичні партії підписали Охридську угоду, яка фактично припинила конфлікт.

Але повернемось до українських танків, яким, на жаль чи на щастя, так і не довелося взяти участь у цьому конфлікті. За інформацією «Думської», до Македонії з бази зберігання у Володимирі-Волинському відправили танковий батальйон, що складається з 30 танків Т-72А, одного командирського Т-72АК, десяти БМП-2, одного командирського БМП-2К та ремонтно-евакуаційної машини БРЕМ. -1.

Бронетехніку доставили морем. На деякий час грецька влада заблокувала її в одному зі своїх портів, і до Македонії броньовані машини потрапили вже після завершення конфлікту.

З 2005 року македонські військові використовували лише 21 машину — 11 танків і десять БМП.

Приймачі техніки згадують, що танки були абсолютно нові: мінімальний пробіг, гармати зробили всього кілька пострілів.

Скільки саме танків македонці повернули Україні, наразі невідомо. Фахівці стверджують, що вони потребують деякої модернізації, наприклад, встановлення навісного динамічного захисту.

Автор — Сергій Смолєнцев