|
27 березня 2024, 13:22 Читать на русском
Авторучка в ролі шприца, або Одесити готують максимально правдиву молодіжну виставуСьогодні, 27 березня, святкуємо Міжнародний День театру репортажем з репетиції вистави «Вписка», яку натхненно готує кіношкола «Не по-дитячому». Прем’єра відбудеться в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька 16 квітня. А зараз в репетиційній залі школи триває робочий прогон. Хлопці й дівчатка неймовірно красиві! Глядачі будуть хвилюватися за те, що відбувається з їхніми героями на сцені. А відбуватиметься жахливе: на наших очах жорстко підсяде на наркоту юний Кел. Олег Баранов в цьому образі переживе справді моторошні метаморфози й потрясіння, віддається ролі на всі сто. Школа переживання? Так. Проте не тільки. Пластичне рішення Дениса Григорука зібрало густонаселену історію про те, як милі діти потроху перетворюються на монстрів, і так, буде сцена смерті та сцена групового насилля. Школа перетворення дозволить обійтися без зайвого натуралізму, але досягти максимальної виразності. П’єса написана професійною актрисою та педагогом школи Тетяною Саковською, вона ж грає маму Кела (тобто Миколки). Не будемо розкривати всіх перипетій сюжету, але в сцені, коли мама вдивляється в сина і раптом починає підозрювати, що її хлопчик вляпався у щось недобре, не наважуючись повірити до кінця, просльозиться навіть найчерствіший глядач. За інерцією жінка продовжує вимовляти звичайні, побутові фрази, але в очах у неї жах, що наростає. Кел і справді вже не зовсім той, кого вона знала; в ньому живе якийсь підселенець, котрий вимагає все нову й нову дозу… Чого? Наркотику. І в цій виставі уособленням наркоти стане герой, якого репетирує Сергій Анашкін. Наркотик виявиться зловісним, це злий блазень на кшталт Джокера, він провокує, проте він таки й остерігає, питаючи кожного, чи дійсно той хоче прийняти зілля. Сергій виходить з образу і знову стає режисером, який дає гучну команду: «Взяли-но шприци!». На репетиції шприців «грають» авторучки, а до вистави куплять справжні, розфасують по пакетиках борошно – це буде героїн. Ех, передбачаю, у нової вистави виявиться багато ганьбителів, скажуть, нібито зі сцени вчать поганому. Тільки автори вистави намагаються показати підліткову наркоманію як є, якомога жахливо, ніскільки не романтизуючи й не прикрашаючи. Це важливо, це достойна задача, проте ні в якому випадку не спекуляція на темі. У вистави два акторські склади. Андрій Артеменко у другому складі грає Кела, а зараз він – Святик. Нетту, відчайдушну пацанку, репетирує Христина Ліщенко. Даша Іваницька грає геймерку Катю, здатну цілодобово сидіти за комп’ютером з усіма витікаючими звідси наслідками, Дарина Любченко – Еліну, головного персонажа, симпатяжку, котра знає, як допомогти іншим дівчатам схуднути до модельних параметрів, препарат завжди при собі. Іра Тараненко в різних складах грає Наталку та Світланку, Микита Козік репетирує Сержіо, Олександра Стрипа – Світланку. Данило Бєляєв в одному складі Сержіо, в іншому – Леон. Перелічувати можна й далі, але краще подивитися виставу у двох складах, кожен образ індивідуальний та незабутній. Після репетиції розмовляємо з юними акторами про проблеми їхніх героїв та покоління в цілому. Ось хіба погано, коли в родині з’являється маленький братик, тобі часто доручають його бавити й батьки приділяють тобі менше уваги? Виявляється, по-різному. Хтось із нетерпінням чекає, що дорослі займуться малюком та відчепляться від нього з математикою, хімією та іншою маячнею, приберуть свою нав’язливу увагу. Іншому, навпаки, нестерпна думка, що місце дитини в родині тепер зайняла нова людина: «А я тоді хто?!». «У мене в самої нікого нема молодшого, у моєї двоюрідної сестри є молодший брат, — розповідає одна з дівчат. – І вона мені дуже нагадує героїню нашої вистави, її мама примушувала за ним прибирати, нескінченно допомагати з ним. Через це, на жаль, вона втратила свій підлітковий вік, стала нянькою для молодшого брата. Їй було вісім років, коли він народився». Дійсно, зарано, і як можна довірити малюка такій крихітці, про що думають батьки… Інша дівчинка розповіла історію про те, як тітка спихала на неї своїх дітей п’яти та семи років: «Мені хотілося гуляти, а доводилося сидіти з двоюрідними братами, тітка весь час кудись йшла. А мої батьки на той момент працювали в іншому місті, передати дітей комусь іншому я не могла. Морально втомлювалася від них, було важко». «Хоча у мене й немає молодшого брата, але є двоюрідна доросла сестра, а хотілося б і рідних братів та сестер», — замислено промовляє ще одна дівчинка. В житті й таке буває, а ось у виставі ми побачимо, як героїня, яка не приймає функцію безкоштовної няньки, використовує будь-яку можливість, аби опинитися в компанії ровесників та відчути себе там своєю. Якщо для цього треба щось випити, проковтнути, занюхати, вколоти – нехай, такі правила гри… А кому вже реально пропонували наркотики? Двоє підіймають руки. «Починається з того, що ти приходиш до нової компанії, перші пару тижнів все нормально, а потім вже виникає ця тема». «Частіше починається з алкоголю, тут тиснуть на стадне чуття: всі п’ють, а ти чому не можеш? Через це велика спокуса виникає». Палити серед учнів кіношколи не прийнято, а про своїх однокласників у загальноосвітніх школах багато хто каже: палять, і часто відкрито, і навіть на уроках намагаються: «Поки людина сама не зрозуміє, розмови про шкідливість паління не спрацюють». Так, але часто буває, що розуміння прийшло, а кинути палити вже нереально, виникло звикання… Чи допоможе молодим глядачам «Вписка» усвідомити шкоду наркоманії? Якщо ми цікаво зіграємо, — кажуть хлопці. Займаються вони в основному тут десь понад рік. Педагоги подобаються, у кожного свій підхід. Один дає більше етюдів та тренінгів, інший сильний в теорії. «Сергій Сергійович зачепив мене тим, що опинився на одній хвилі з нами, — зізнається одна з дівчат. – Тетяна звикла працювати на академічній сцені, дуже серйозно до всього ставиться. А Сергій Сергійович може пожартувати, гаркнути на нас, ми нормально сприймаємо». Директор кіношколи та продюсер вистави Юлія Велієва каже, що ідея проєкту полягає в тому, щоб показати, що стоїть за хвилинною слабкістю, проявленою на дискотеці чи на вечірці. «Звичайно на наркоманів звертають увагу, коли вони вже в повній залежності та вживають роками. Наша задача: відтворити ситуацію «що буде, якщо ти спробуєш». Насправді оманливо-приємних відчуттів, як правило, вистачає на пару місяців, — підкреслює Юлія Велієва. — Після того життя починає перетворюватися на пекло, як для підлітків, так і для їхніх батьків. Хочеться донести, що набагато кайфовіше та прикольніше жити своїм щасливим життям, виховувати дітей, йти вгору кар’єрними сходами, а не опускатися на дно. Коли Тетяна писала п’єсу, вона йшла в різні життєві історії. Адже у кожного наркомана історія одна в тому сенсі, що кожний однаково поетапно опускається. Наркоман не вміє кохати, це точно». Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter Новини по цій темі: 9 квітня: У пакеті зі скотчем та сміттям: як українські реставратори витягли з того світу одеського Караваджо 24 березня: Хата як сховище, оберіг і місце пам’яті: в Одесі відкрили виставку про дім під час війни (фото) 8 грудня 2025: Ватяні чоловічки готуються до Різдва: одеська художниця опанувала мистецтво європейських майстрів 30 листопада 2025: Крило «Боїнга» і безкоштовна класика: найдорожчі вистави одеських театрів |
Статті:
По информации «Думской», судно шло в одесский порт, чтобы встать под погрузку 28 тысяч тонн зерна. В момент атаки балкер был на расстоянии 10 миль (18 километров) от якорной стоянки порта. Читать дальше Бывший заместитель Генерального прокурора Украины Дмитрий Вербицкий, чья карьера завершилась после громких журналистских расследований, потерпел фиаско в суде. Читать дальше |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||