Автоматна черга в ногу, або Чому не варто було позбавляти акредитації CNN 

Дуже некрасива, а якщо казати відверто — смердюча історія з позбавленням акредитації журналістів CNN, SkyNews та інших видань, які мали нахабство приїхати до звільненого Херсона раніше «самого» Зеленського, нарешті оголила дуже важливу проблему — роботу військових пресслужб, і в першу чергу на півдні.

З початку масштабного вторгнення журналісти «Думської» неодноразово спілкувалися з іноземними колегами та давали інтерв'ю виданням з усього світу — від Америки та Європи до Японії. Майже всі вони казали, що дуже здивовані тим, наскільки легко закордонному журналісту потрапити у країну, що воює. Дивувалися мінімальним умовам та обмеженням, фактично повній відсутності військової цензури та свободі пересування для акредитованих працівників ЗМІ навіть у комендантську годину.

«У нас з Україною безвіз, — розповідав у квітні французький колега. — Я надіслав простий запит на акредитацію, приїхав на кордон, пройшов паспортний контроль, і все - будь ласка, ти вільний птах, рухайся, куди хочеш, спілкуйся, з ким хочеш, пиши, що хочеш. Я військовий репортер, був у багатьох гарячих точках, але такої відкритості та свободи під час війни не зустрічав ніколи».

Обмеження, з якими вони стикалися, були цілком розумними для воєнного часу. Не висвітлювати розташування українських позицій та пересування військових, не знімати результати обстрілів під час проведення рятувальних робіт — фактично, це були логічні та єдині умови, порушення котрих, за нашою інформацією, були поодинокими.  

Для кореспондентів з вільних країн все це було яскравим показником прозорості та щирості української влади, а головне — одразу створювало симпатію та позитивне ставлення до України, яке навіть мимоволі передавалося глядачам та читачам. Крім того, легкість потрапляння репортерів до гарячих точок спричинило справжнє паломництво до України іноземних журналістів. Телеекрани та шпальти усіх світових ЗМІ заполонила українська тема.

Те, що зараз наша країна користується щирою підтримкою мешканців вільного світу, яка спонукає політиків діяти та допомагати Україні — це, в тому числі, і наслідок такої дуже мудрої політики відкритості.

У цій симфонії щирого дивування іноземців була хіба що одна неприємна нотка, яка стосувалася умов роботи в Одесі. Іноземці могли порівнювати умови своєї роботи та взаємодії з військовими пресслужбами в столиці та в різних регіонах, відчували разючий контраст в її прозорості та якості роботи — на жаль, не на користь Півдня.

Ми, одеські журналісти, звикли до складнощів у взаємодії з різними офіційними структурами, і не скаржилися. Хоча, скажімо відверто, за останні місяці були і різка критика, і масове незадоволення, і скарги на роботу нашої військової пресслужби. Але всі терпіли, бо «не на часі».

Епізод з Херсоном став останньою краплею. Бажання Офісу президента тримати свого боса в центрі уваги, щоб він збирав усі «інформаційні вершки», теоретично можна було б зрозуміти, але не в час війни.

Те, що Президент сьогодні зранку буде в Херсоні, було зрозуміло усім розумним людям. В редакції «Думської» здогадалися про це ще вчора зранку, саме через занадто дивну поведінку нашої військової пресслужби. Тобто — таке намагання створити «картинку» для першої особи має дуже небезпечний зворотний ефект. І якщо наступного разу Офіс президента спробує так само недолуго створити подібний «івент для шефа» — не варто дивуватися, якщо він буде зіпсований ворожим «Іскандером» на центральній площі звільненого міста.

Окрім недопущення витоків секретної інформації, військові пресслужби мають і інші завдання. Головне з них - сприяти роботі журналістів, які поширюють корисну та потрібну для військового командування інформацію.

Як цього разу пресслужби «впоралися» зі збереженням інформації про пересування Верховного Головнокомандувача — ми вже знаємо. Але те, що було далі — це, як то кажуть, було «гірше, ніж злочин — це була помилка».

Людина, яка хоча б трішки розуміється на тому, як працює світова преса, чудово розуміє: неможливо кілька днів тримати звільнений обласний центр закритим для преси, щоб він залишився «на десерт» для першої особи. Так це не працює. А обґрунтовувати цю заборону начебто наявною небезпекою, коли на вулицях Херсона повернення українського війська святкують десятки тисяч людей — це в кращому випадку лицемірство, яке в будь-якому разі однозначно стало б очевидним після президентського візиту.

Тому позбавлення акредитації журналістів CNN та інших провідних світових ЗМІ через те, що вони з ризиком для власного життя приїхали у Херсон, щоб показати світові, як там зустрічають визволителів — це не лише яскравий прояв «синдрому вахтера», який ми, місцеві журналісти, відчуваємо в Одесі постійно. Це навіть не постріл в ногу — це автоматна черга, яка здатна повністю зруйнувати весь позитив і симпатію журналістів всього світу до України. На жаль, репутація псується набагато швидше, ніж створюється.

На нашу думку, ще є шанс виправити ситуацію. Ще можна повернути акредитацію журналістам і навіть відзначити їх від імені держави за чесність та сміливість. А ще - можна і треба зробити висновки, в першу чергу щодо тих, хто задумав та реалізував весь цей «геніальний план».

І якщо ці висновки будуть зроблені — тоді ми зможемо принаймні сподіватися, що уповноважені одеські військові пресофіцери нарешті стануть більш відкритими для одеських та українських ЗМІ, ніж для російських телеканалів.

Автор — редакція «Думської»