Учора і сьогодні в повітряному просторі України було зафіксовано аеростати з кутниковими відбивачами, які запустили з території Білорусі або рф. Про це заявив речник Повітряних сил Юрій Ігнат. За його словами, такі кулі використовують для проведення розвідки і відволікання української ППО.

Жодних інших подробиць поки що немає, проте «Думська» спробувала розібратися, чим небезпечні ці нові цілі і наскільки складно їх знищити.

Щось схоже зовсім нещодавно відбувалося і в повітряному просторі США, де американські військові літаки збили китайський дрейфуючий аеростат, а потім ще кілька непізнаних об'єктів, що являють собою, вочевидь, такі самі або схожі літальні апарати, легші за повітря.  

Офіційні особи Піднебесної не приховують своєї причетності до першого інциденту, але запевняють, що куля досліджувала погоду й опинилася там з волі вітру.

Із цим важко не погодитися, адже, як відомо, у верхніх шарах атмосфери, на висотах від 12 до 20 кілометрів і навіть вище, дмуть постійні вітри. Знаючи деякі нюанси і напрямок цих потоків, можна планувати не тільки метеорологічні дослідження, а й розвідувальні операції, вкладаючи дуже невеликі гроші у виробництво таких аеростатів.

Справді, невелика куля, наповнена гелієм, сама піднімається на велику висоту і, підхоплена сильним вітром, рухається в бік ворога — для переміщення такого об'єкта у визначену точку не потрібно ніяких витрат. Спеціальна апаратура, підвішена в невеликій гондолі, передає по закритому радіоканалу отриману інформацію.

Якщо порівнювати з вартістю запуску розвідувальних супутників, то виходить суцільна економія. З іншого боку, кулі легше знищити. Втім, для цього теж потрібні серйозні ресурси.

Звичайно, на практиці все набагато складніше. Якщо йдеться про метеозонд, то жодних особливих пристосувань не потрібно — запустив і чекай даних. Але якщо необхідно отримати розвідувальну інформацію з конкретного району на території, припустімо, США, аеростату потрібно змінювати висоту, щоб зловити повітряний потік, який принесе його до місця.

До речі, ці потоки давно досліджені, є спеціальні, аж ніяк не секретні карти, доступні кожному, — в якому місці, на якій висоті і в який бік дме вітер. Однак є один нюанс — якщо китайці запускали їх як метеозонди, то за авіаційними правилами, яких дотримуються в усьому світі, повинні були попередити про це, видавши NOTAM. Якщо цього не зробили, не треба брехати і відмовлятися: зонди виконують розвідувальне завдання.

Фахівці стверджують, що подібні цілі досить складно виявити — невеликий АДА (автоматичний дрейфуючий аеростат) діаметром п'ять-десять метрів може летіти на висоті понад 18 км, а іноді й вище. Неозброєним оком його не побачиш, сама куля радіопрозора, хоча це залежить від частоти випромінювання. Ефективна площа розсіювання (ЕПР) розвідувальної апаратури, підвішеної під нею, також невелика, її виявлення потребує спеціальних засобів.

Після знищення перших об'єктів, що з'явилися в небі над Канадою і США, багато коментаторів уїдливо зауважили, що для американських винищувачів п'ятого покоління F-22, які атакували кулі, це була перша офіційно підтверджена повітряна перемога: мовляв, суперсучасні винищувачі збивають суперсередньовічний мотлох. Однак мало хто знає, що подібні цілі дуже складні для перехоплення.

По-перше, дуже часто АДА летять на такій висоті, куди навіть F-22 піднятися не просто. Тобто льотчику треба не тільки втримати свій літак на максимальній висоті, а ще й застосувати зброю.

По-друге, швидкість руху зонда дуже мала порівняно зі швидкістю винищувача. РЛС літака може не виявити таку складну ціль на великій дальності, а якщо виявить на малій, то у льотчика не вистачить часу для підготовки ракет до пуску.

По-третє, просто пробити оболонку кулі недостатньо — при цьому утвориться два отвори, через які виходитиме гелій, але сама куля продовжить політ зі зниженням, і це може тривати ще кілька годин. За цей час вона подолає від 500 до 1000 км. Необхідно, щоб ракета вибухнула перед кулею, залишивши множинні пошкодження в оболонці і підвішеній під нею апаратурі.

Треба віддати належне китайцям (і росіянам) — вони згадали метод, який застосовувався ще в 1950-70-х роках для ведення стратегічної розвідки над СРСР. Подібні АДА запускалися з території країн НАТО, переважно США.

За свідченням ветеранів радянської авіації, «знищити зонд-розвідник, що повільно пливе і має відносно невелику радіопомітність, було непростим завданням». Тип літака не мав значення — проблеми зі збиттям були у пілотів всіх машин, чи то дальній перехоплювач Ту-128, чи то розвідник Як-25/27. На знищення такої цілі зазвичай виділяли пару перехоплювачів, але з першого пуску ракет збити зонд не вдавалося. Задокументовано також випадок загибелі екіпажу розвідника Як-27Р зі складу 164-го окремого гвардійського розвідувального авіаполку поблизу польського міста Радом під час зіткнення з таким зондом.

Втім, судячи з повідомлень зі США, сучасна американська зброя впоралася з цим завданням. Першу, найбільшу повітряну кулю діаметром близько 20 метрів, F-22 збив 4 лютого ракетою малої дальності «повітря-повітря» AIM-9X Sidewinder. 10, 11 і 12 лютого винищувачі збили ще три цілі. Офіційні особи поки що обережно коментують форму і спосіб пересування цих об'єктів, однак кажуть, що всередині може бути повітряна куля або якийсь руховий механізм.

Від коментарів не втримався навіть генсек Альянсу Єнс Столтенберг, який заявив, що інциденти були частиною стратегії шпигунства, яка триває з боку супротивників НАТО.

«Те, що ми бачили над США, є частиною моделі, в якій Китай, а також Росія посилюють стеження за союзниками по НАТО», — зазначив генсек.

Північне командування США заявило, що «екіпажам кораблів вдалося витягти значні уламки з місця приводнення цих об'єктів, включно з усіма ідентифікованими пріоритетними датчиками та електронними компонентами, а також великими ділянками конструкції».

Автор Сергій Смоленцев