Університет Мечникова буквально розвалюється, а головний «націоналіст» роками не помічав російський культурний центр (колонка)

Чому Олександр Музичко так впевнено «танцював на кістках» Володимира Комарова? Відповідь проста: він був переконаний у власній недоторканності. Детальніше про самого доцента як явище в Університеті читайте в першій частині колонки.

Він звик, що в нинішній Одесі ніхто не ризикне зв'язуватися з людиною, яка приватизувала право називатися «головним ідеологом українського націоналізму». Однак цього разу Саша не врахував дві речі: масштаб постаті Комарова і той факт, що в університеті Мечникова розпочалися вибори ректора.

ЛІНІЯ КОВАЛЯ: ГРА В ПІДДАВКИ

Нинішнє керівництво вишу лише продовжило ту лінію, яку роками вибудовував його попередник — нині секретар міськради Ігор Коваль. Коваль, людина Сергія Гриневецького, завжди вмів тримати ніс за вітром. Попри свої «інші» (бувши ректором разом із російським консулом відкрив Російський культурний центр прямо в корпусі Університету; закрили цей центр вже ПІСЛЯ 2022-го), ректор роками дозволяв Музичко працювати й хайпувати. Ба більше, саме в «золоті роки» Коваля антисемітська риторика доцента була набагато жорсткішою, ніж зараз. Музичко був зручним: такий собі «кишеньковий радикал». До речі, проти цього самого російського центру він не воював.

Зараз ситуація змінилася. Не реагувати на поведінку Музичко в розпал передвиборчої кампанії було вже неможливо. І справа не в пробудженій совісті, а в заграванні з електоратом. Виборці у виші — це не тільки професура та студенти, а й величезний штат технічних працівників: коменданти, прибиральники та інші працівники господарської частини. Якщо точніше — це 10% виборців. Понад сотня людей.

Це «прості одесити», для яких знущання з пам'яті улюбленого артиста стало останньою краплею. Не призначити хоча б м'яке службове розслідування в такій ситуації було б для ректора політичним самогубством. Для самого ж Музичко, який вважав себе «великим і недоторканним», навіть така млява реакція стала шоком.

Однак персонаж Музичко — це лише симптом. Сам університет Мечникова перебуває в жахливому стані. І звинувачувати в цьому нинішню адміністрацію було б несправедливо — вона прийняла корабель, який уже йшов на дно. Фінансовий колапс накрив усі виші країни після того, як уряд зобов'язав підвищити зарплати викладачам, не надавши на це реальних коштів. Але для Мечникова з його гігантськими штатами та історичними корпусами це стало вироком.

Щоб вижити, керівництво вузу вже йде на прямі порушення закону: почали змінювати ціни діючих контрактів посеред навчального року, всупереч встановленому законом графіку. Та й сума, на яку змінюють — не передбачена.

Крім того, останнім часом співробітників стали регулярно відправляти у багатомісячні відпустки. Але навіть це не рятує. Втім, є несподіваний результат: сума хабарів зросла на 20%. Ось така реакція викладачів на скорочення доходів.

ТІНЬ СЕКРЕТАРЯ МІСЬКОЇ РАДИ

Якщо ви сьогодні зайдете в найрізноманітніші приміщення «головного вузу півдня України», ви побачите справжній апокаліпсис. Взимку корпуси не опалювалися. В результаті масових розривів труб опалення в приміщеннях здувся і загинув знаменитий паркет. Сказати, що там зараз «фіаско» — це нічого не сказати. У корпусах стоїть такий холод, що перебувати там неможливо навіть навесні.

Усі ці проблеми — розруха, борги, роздуті штати — накопичувалися роками за Коваля. За зовні красивим фасадом усередині все прогнило дощенту. І найіронічніше, що людина, яка допустила цей розвал, сьогодні де-факто керує Одесою на посаді секретаря міськради.

Втім, «керує» — слово занадто гучне. Чутки в коридорах мерії свідчать про те, що Коваль не має реального авторитету навіть усередині своєї фракції «слуг». Його позиції тримаються виключно на страху перед військовою адміністрацією, а міськрадою вже повсюдно ходять прізвища депутатів, причому з різних фракцій, готових замінити нинішнього в.о. мера.

Результат Коваля — трохи понад триста голосів на останніх виборах в окрузі, де він перебував багато років, — найкращий показник його реального впливу. І це при тому, що він балотувався від найпопулярнішої партії «Слуга народу», яка робила зірками найповніших ноунеймів.

Тепер людина, яка не змогла показати історію успіху в рідному університеті, намагається диктувати правила цілому місту.

Автор — Михайло Шмушкович