Олександру Довженку 130 років: одесити відзначають ювілей класика українського кінематографу  

Видатний український письменник та кінорежисер Олександр Довженко (1894-1956), автор кінострічок «Арсенал», «Земля» та інших, народився рівно130 років тому.

На честь цієї дати в Одеській універсальній науковій бібліотеці імені Михайла Грушевського відбулася лекція філологині Ірини Нечиталюк, присвячена творчості Олександра Довженка, а в Літературному музеї показали цінні артефакти, відтворюючи період становлення українського режисера на Одеській кінофабриці ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління).

Це унікальні кіновидання, журнали, афіші 1920-30-х років, портрет-шарж молодого Олександра Довженка роботи художника Бориса Бамського, фото кінозйомок його фільмів. Експозицію доповнюють сучасні видання «Щоденникових записів» письменника та двотомник «Документів і матеріалів спецслужб», які стосуються імені Довженка, розкривають закриті сторінки його доволі складної долі. Окрасою експозиції є портрет Довженка роботи заслуженого художника України Святослава Божія. Впродовж двох тижнів можна побачити все це у Золотій залі музею.

«Сьогодні світова культура небагато може назвати митців такого широкого дихання, такої дерзновенності думки і сміливості шукань, які були притаманні Довженкові», — відзначав письменник Олесь Гончар.

Але де справжній талант, там і недоброзичливці, котрі можуть бути дуже близько, серед найближчих. Не хочеться надто заглиблюватись у сумну тему, але коли ви дізнаєтеся, хто доносив на класика, що він розмовляє уві сні, і під яким псевдонімом був зареєстрований друг-стукач, ваша віра в людство дуже похитнеться.

Довженко жив у складні часи, багато його братів та сестер померли в дитинстві переважно через інфекційні захворювання. Сашкові пощастило, як і потім, коли він був тим, хто вцілів з когорти талановитих українців, яку ми тепер звемо Розстріляним Відродженням.

«Коли читаєш довженківські щоденники, складається враження, нібито він щиро любив Сталіна. Певно, як кожний митець, він був схильний до самообману, самонавіювання, міг чогось впритул не бачити. Він був присутній на похованні Хвильового, поцілував його біля скроні з ваточкою там, де був кульовий отвір. Не міг не знати, бо бачив. Знав про Голодомор, звісно, що знав. Але був вдячний Сталіну, бо конкретно він залишився живим. Після 1932 року не зняв нічого кращого за попередні фільми, тож вважаю його певним чином причетним до Розстріляного Відродження, в ньому розстріляли у 1933-му митця», — стверджує Ірина Нечиталюк.

Але не будемо йти модним нині шляхом засудження в першу чергу кінорежисерів (чомусь не письменників чи композиторів), які не стали жертвами тоталітарного суспільства, в якому випало жити. Це, принаймні, було б нечесно. Масштаб особистості Олександра Довженка, його всесвітня слава та ще безліч чинників зробили його знищення неможливим.

Важливіше те, що авторську кіноповість «Україна в огні» вважають найвидовищнішим та найбільш вражаючим твором про трагедію українського народу в роки Другої світової війни та впродовж усієї історії.

«Саме Україна прийняла на себе перші удари агресора, на нашій землі відбувалися одні із самих кровопролитних битв, а вся країна палала у вогні страждань. Сьогодні Україна знову палає в пекельному «вогні», наслідки якого ми не можемо до кінця зрозуміти та прийняти. Проте ще тоді, у фільмі, Олександр Довженко дав відповіді на гострі та болючі питання, що турбують кожного українця. «Ми б'ємось за те, чому нема ціни у всьому світі — за Батьківщину», — писав Олександр Довженко», — нагадує філологиня.

Одеська кіностудія зараз працює над проєктом фільму «Режисер», присвяченого Довженкові. Яким буде сценарій про молоді роки генія? Сподіваємося, цікавим. Хтозна, може, в ньому знайдеться місце чуттєвим сценам на кшталт описаним в романі Івана Козленка «Танжер»: «Сашко мав рельєфний живіт, гарну міцну грудину і широкі плечі… У мені навіть не народжувалося й тіні ревнощів, коли я бачив його зачарований Ітиною красою погляд. Просто втрьох ми утворювали довершене тіло, позбавлене персональних свідомостей і почуттів. Насолода і трепет не народжувались у кожного окремо – вони були в НАС».

«Олександр Петрович Довженко дуже фізіологічний, — зазначає пані Ірина. — Для нього людське тіло – це скульптура. Він сам фотографувався як справжня модель, котра демонструє владу над життям, любов до життя. Є спогади оператора Данила Демуцького про те, як знімався Семен Свашенко в ролі Василя у «Землі». Хлопець повертається з побачення, в нього там все склалося, вони цілувалися й обіймалися, він молодий і прекрасний. Німе кіно. Найвищу форму радості показано так: Василь починає танцювати. Ми відчуваємо разом із ним його енергію, його радість життя. Щоб ви розуміли, спеціально для актора чоботи взяли на кілька розмірів більше, аби пилюка здіймалася вище, ніби Василь над хмаркою. Уявляєте, як важко було зняти цей кадр? Це в напівтемряві, це світанок».

Але танок комсомольця Василя назавжди перериває постріл куркуля Хоми.

«Землю» можна прочитати, як того хотіла радянська влада: як агітку, як перемогу колгоспів над примітивними темними селянами. А можна прочитати, як життя, яке тече, змінюється, набирає обертів. Коли хтось молодий приходить в цей світ, він змінює життя, навіть якщо його при цьому вбивають. Щасливий понад усе – і отримує кулю в спину», — підкреслює Ірина Нечиталюк.

Україна – це сама земля, саме життя, нагадаємо образ яблук, серед яких відходить урочисто в потойбіччя стара людина і бавляться малі діти .

Одеса у житті митця стала містом, де він зробив свої перші фільми «Вася-реформатор», «Ягідка кохання» (дуже мила короткометражна побутова комедія із чарівним позашлюбним малюком у центрі уваги), «Сумка дипкур’єра», кращих фільмів його творчого доробку – «Звенигора», «Арсенал» та сценарію фільму «Земля», постановку якого він здійснив на Київській кіностудії (тепер вона носить ім’я режисера) 1930 року.

Великий актор німого кіно Чарлі Чаплін високо оцінював творчість Довженка та стверджував, що в його особі «слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета». На міжнародній виставці в Брюселі 1958 року Довженка було визнано одним із першої десятки провідних митців історії кіномистецтва. «Земля» увійшла до переліку п’яти кращих фільмів людства. Як таке може бути, що Одеса досі не зняла фільм про нього? Цю прикру помилку виправлять вже на нашій пам’яті.

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва