Пішов борець: помер відомий одеський журналіст (некролог)

Одеський журналіст, головний редактор інтернет-видання Odessa Online і колишній шеф-редактор телеканалу «Думська TV» Вадим Тютюкін помер у ніч на вівторок від хвороби.

Йому був 51 рік…

Сьогодні зранку вмикаю радіо, а там пісня Тартака «Мене вже немає».

І відразу думка — це Вадик так попрощався. Ганяєш її від себе: та ні, зачекай! Вадик — борець. Він так просто Кістлявій не здасться.

Я сподівався до останнього. Навіть коли лікарі давали два дні від сили — все одно залишалася внутрішня впевненість, що це не про нього. Що? Вадим Тютюкін? Сильний, високий, міцний, повний енергії…

Завжди є надія. Буває — вже в голові поховав людину, вже подумки попрощався, а раптом дзвінок, слабкий голос з легкою насмішкою: «Приходь, відвідуй! Що ж ти?»

Прибігаєш з пакетом мандаринок і ще якоюсь фігнею, а на лікарняному ліжку він невимовно худий, трубки в носі, але вже слабо посміхається. І каже: «Думали поховати? А ось хер вам».

Надія є завжди. Люблю журналістський штамп: «Навіть досвідчені лікарі розводили руками: «Такого ми не бачили!» І я гнав від себе херові думки: ми ще разом повоюємо.

Але тут зателефонував телефон. Дзвонили друзі-журналісти. А я вже знав. Так і є. 

Вадим Тютюкін помер.

І подумалося — ну ось і все. І відразу якась порожнеча. Вирвали шматок життя у всіх нас. Він був яскравий. Він був сильний. Зрештою, він був справжнім редактором. Безліч планів — і раптом дзвінка порожнеча.

У наш час огидно і несправедливо померти, так і не дочекавшись нашої Перемоги. Він був воїном за життя. Був як журналіст неодноразово на нулі.

В останній місяць ми запекло (я кажу — ми: журналісти і просто люди, які читали його видання Odessa Online, і навіть зовсім незнайомі люди) збирали гроші на лікування. Думалося, а що як зможемо? А що як переможемо цю кляту болячку. Всім світом. Ми ж збираємо гроші на оборону. Ми ж закуповуємо дрони. Піднатиснемо. І ось тепер — ця дзвінка порожнеча.

Мені кажуть: треба некролог написати. Зібрати біографічні дані. А Віталіні, його дружині, навіть не знаєш, телефонувати чи ні. Писати чи ні. Що сказати? «Ти не одна! Тримайся! Приносимо співчуття!» — та інші банальності.

«Дай біографічні дані!»

Я напишу без біографічних даних. Я пам'ятаю, як познайомився з Вадимом — у телекомпанії «Круг». Він допоміг мені в розслідуванні, допоміг знайти важливих свідків у справі про смерть людей на марковському звалищі. Небезпечне, ризиковане розслідування. І він зробив це без напруги, легко. Я тоді зрозумів — ось справжній журналіст.

Я працював з Вадимом, коли він уже став редактором. І працювалося без напруги — а це дуже важливо. Я друкувався у нього і знаю, що саме там були класні редактори. Вони профі.

Його не взяли до Збройних сил через здоров'я. Він переживав через це. А в останні два роки раптом окрилився. І їхав кудись у комендантську годину. А куди — не розповідав. Таємниця.

Блін. Що він робив? Куди їздив? Адже для цього потрібен спецпропуск!

А сьогодні, після смерті Вадима, я дізнався.

Він був бійцем підрозділу «Одещина» Української добровольчої армії. Виконував бойові завдання у складі мобільної вогневої групи. Збивав «шахеди», які летіли, щоб вбити мене і мою сім'ю. Колись він рятував місто від «русского мира», а тепер рятував нас від шахедів.

А по радіо грає Тартак:

«Але важливо, щоб ви всі були,

А мене вже немає…»

Вадим Тютюкін народився 13 червня 1974 року в Казахстані в родині військового льотчика. Ще дитиною переїхав до України, жив у Черкасах, там закінчив школу. Служив строкову службу у військах спеціального призначення, сержант, командир відділення. Вищу освіту здобув у Київському політехнічному університеті, який зараз має ім'я Ігоря Сікорського.

Журналістський стаж більше 20 років. Починав на черкаському радіо, в Одесі працював на місцевих телеканалах «Круг» і «Думська TV», у 2018 році заснував і очолив інтернет-видання Odessa Online. З початку російсько-української війни займався волонтерством, регулярно бував у зоні бойових дій.

У нього залишилися дружина, дочка Радослава і син Микола.   

Прощання з Вадимом Тютюкіним відбудеться в четвер, 23 жовтня, об 11:00, в Спасо-Преображенському соборі.  

Автор — Дмитро Бакаєв