Перші покази вистави «Комедія помилок» Вільяма Шекспіра в постановці Романа Федосєєва відбулися в Одеському українському музично-драматичному театрі імені Василька.

Добра новина: нарешті у глядача є можливість дійсно розслабитися й повеселитися. Адаптація Алли Олешко передбачає жанр «гра випадковостей на дві дії». Проте не передбачає, на щастя, тоскних мелодій, блідих гримів та пластики мертвяків, які злегка ожили, надивилися вже. Справжня комедія!

Ложкою дьогтю в бочці меду стає робота дим-машини, від якої театру, очевидячки, складніше відмовитися, ніж від похмурих постановок. Машина час від часу піддає у залу задушливого газку, і спробуй тут зосередитися на дії. Ми театрали бувалі, ми намагалися.

Великий Бард попіклувався про нас із вами, хоч як постав, вийде цікаво. Конвенціональність жанру виправдовує очікування, комедія так комедія, смішно, кумедно. У шекспірівських трагедіях герої повсякчас поспішають, припускаючись непростимих помилок. Скільки бід міг би уникнути той самий Гамлет, не поспіши він заколоти Полонія, котрий сховався за портьєрою… А Отелло, дай він собі часу «на подумати», не прикінчив би невинну Дездемону. Комедії Шекспіра якраз і показують цінність неквапливості, іноді може здатися, буцімто персонажі навмисне уповільнюються, запізнюються. Насправді вони йдуть вірним шляхом до позитивного фіналу.

Всі трагічні події за сюжетом відбулися раніше, ми не можемо на їхній хід вплинути й нема сенсу брати їх близько до серця. Маємо справу з наслідками: в результаті корабельної трощі розлучені дві пари близнюків, брати-паничі та брати-слуги. Чи живий брат, не знає ніхто з них. Де шукати, невідомо, усі спроби щось з’ясувати ні до чого не призвели. Що, коли всім їм судилося зустрітися в одному місті? Тільки не одразу, нехай приїжджих приймають за аборигенів певний час.

Повсякчас, коли на сцені з’являються шляхетний юнак Антіфол (Єгор Карельський) та його слуга Дроміо (Сергій Корнейко), ми спершу гадаємо, хто ж зараз перед нами. З діалогів з іншими персонажами стає ясно, адже приїжджий брат не одружений, цілком може накинути оком на красуню… А ось чому вона йде назустріч, приймаючи його за чоловіка своєї сестри, це вже до неї питання…

Кумедні ситуації змінюють одна одну, а герої, як і раніше, не роблять фатальних кроків, не здійснюють необдуманих вчинків (інакше б вийшла не комедія, але трагедія помилок).

В цій історії однозначно дорівнюють собі владна Соліна (заслужена артистка України) Олена Кошова, розлучений з одним із синів купець Егеон (заслужений артист України Павло Шмарьов) та актор-невдаха (Павло Примак), котрий коментує дію, надягаючи маску Комедії, а потім перевертаючи її так, щоби посмішка обернулася сумною гримасою та маскою Трагедії. Відмовляючись одягатися у жіночу сукню (за шекспірівських часів не відкараскатися б йому), актор-невдаха носиться з цією сукнею по сцені та залі, як дурень з писаною торбою. Всі решта покірно приймають свою долю, ділячи між собою на самому початку костюми, що більш нагадують еклектичний секондхенд, так і називають свою одежу цим нешекспірівським словом (така задача й стояла перед художницею з костюмів Христиною Корабельниковою). Так, і актора-невдаху кілька разів, нібито помилково, назвуть Пашею.

Вишукано носяться хороводом по сцені персонажі (хореограф — заслужений діяч мистецтв України Павло Івлюшкін), які існують в умовному світі, заданому сценографом Юрієм Ларіоновим, і дзеркало сцени розширюється до бокових лож, де можна зустріти одне одного і навіть впасти на підлогу, зникнувши з поля зору публіки. Родзинкою вистави стає живий музичний супровід (композитор і диригент Вадим Бессараб вклоняється залі ще до того, як виявиться інтрига дії).

Якщо після перегляду кожний глядач, окрім отриманого естетичного задоволення, винесе для себе усвідомлення того, що не все таке, чим здається, не варто рубати з плеча, не розібравшись в ситуації, а варто прощати одне одному помилки (а чий шлях безпомилковий), буде просто здорово.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського