На часі кохання: «Мельпомена Таврії» показує зворушливі вистави  

Триває 25-й Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», у залі Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені Василя Василька приймають вистави колег з інших міст України.

Саме на сцену запросив обмежену кількість глядачів Малий театр (Київ), який показав виставу «Двоє» у жанрі «документальне дослідження самих себе». Режисер Дмитро Весельський, художник Богдан Поліщук, художник з освітлення Олександр Полонський створили дійсно інтимну атмосферу, в якій доречно ділитися найпотаємнішим.

Сюжет базується на життєвих спостереженнях про стосунки чоловіка і жінки, так би мовити, реальних подіях (історії із життя акторів та акторок та їх близьких, а також сюжети про любов із класичного мистецтва, переосмислені через призму сьогодення).

«Двоє» містять елементи імерсивності, звернення виконавця до конкретного глядача може навіть змінити хід подій! Тому кожна вистава – неповторна.

Актори Христина Дейлик, Станіслав Весельський, Станіслава Красовська, Лариса Шелоумова, Вероніка Шостак, Марія Моторна, Юрій Кулініч, Сергій Радченко, Олександр Іванов та Максим Кущов розіграли кілька зворушливих ситуацій.

В коханні, стверджують автори вистави, важливо не змагатися за першість у думках, а цінувати жарт, з якого посміялася лише вона, вазон, який ви посадили разом, його парфуми на твоєму волоссі, ваш таємний стікерпак та лише один важливий лайк під фото в інстаграмі.

Здавалося б, камерного формату потребує й моновистава Олексія Гнатковського (Івано-Франківська обласна філармонія) «Про що мовчать чоловіки, або Дикун Forever». Але ж ні: відомий актор, виконавець головної ролі в новому фільмі Олеся Саніна «Довбуш» легко «бере» велику залу, залишаючись із нею наодинці. В хід ідуть елементи стендапу, від власної особи Олексій роздумує про доречність вистав про взаємини жінок та чоловіків під час війни (кохання завжди на часі, показала цікавість глядачів до його творчості саме в останні півтора року, тож актор іде вірним шляхом).

А щодо імерсивності, то Гнатковський володіє такою яскравою акторською подачею, що жваво спілкується як з глядачами та глядачками (цей розподіл важливий, адже кожному дається певний майстер-клас із розуміння «чоловічої» та «жіночої» мови) в першому ряду, так і в віддалених від сцени рядах. Кумедні ситуації (спільне з дружиною відвідування торгівельного центру чи вечірки у друзів) розглядаються в контексті всесвітньої історії, схоже на те, що в епоху палеоліта між двома статями було більше поваги, ніж у ХХІ сторіччі. Думка спірна, але когось вона підштовхне до більш чуйного ставлення до близької людини.

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва