Іржава техніка, облуплена фарба, вивезені експонати та закритий музей — меморіал 411-ї батареї стрімко занепадає. Унікальний історичний комплекс залишився без керівництва, а більшість співробітників давно відправили у неоплачувані відпустки. Єдині, хто ще стежить за територією, — завгосп зі сторожем та підприємці, що торгують кавою і хот-догами (за парком, правда, приглядає ще «Міськзелентрест»).

При цьому гроші з комерційних об'єктів справно надходять у бюджет краєзнавчого музею. Водночас його дирекція годує журналістів обіцянками та на запитання не відповідає. Видимих ознак того, що гроші орендарів доходять до батареї, немає. Експонати гинуть, а разом із ними — і сама ідея меморіалу.

Зразки техніки часів Другої світової остаточно проржавіли, а деякі почали розвалюватися. Фарба, нанесена кілька років тому, облупилася, зверху з’явилися написи вандалів, з чим раніше боролися. Територія ще не перетворилася на звалище, але все до цього йде. Ті, хто мав би відповідати за функціонування та розвиток меморіалу, самоусунулися? «Думська» з’ясовувала, що відбувається.

Меморіал входить до складу історико-краєзнавчого музею (комунальна установа облради) як філія. Наразі тут немає навіть формального керівника. Попередній завідувач Віталій Сосюк, нагадаємо, залишив посаду після того, як щодо нього набув чинності обвинувальний вирок суду. Його визнали винним в отриманні неправомірної вигоди за вплив на рішення органу місцевого самоврядування, заборонили обіймати певні посади та зобов’язали сплатити кримінальний штраф у розмірі 51 тис. грн. Сосюк вимагав 5 тисяч доларів від підприємця за розміщення чергового торгового павільйону. При цьому керівництво облради, її управління майнових відносин і музею начебто нічого не знало про те, що відбувається.

Хай там як, після його звільнення нового завідувача не призначили. Більшість інших співробітників відправили у неоплачувані відпустки ще на початку повномасштабної війни. Ми з’ясували, що остаточний занепад батареї почався ще до призначення Сосюка: після мобілізації у 2023 році старшого наукового співробітника Василя Прокоф’єва, який своєю подвижницькою працею багато років якось підтримував усе в більш-менш пристойному вигляді.

«Вася постійно щось робив — фарбував техніку, щось зварював, саджав квіти, майстрував мініатюри для музею, не сидів на місці, він жив батареєю, – розповідає «Думській» колега військового історика. – У нього було безліч планів, як усе це перетворити, розвивати. Він розкрив підземні комунікації батареї, хотів їх теж музеєфікувати, але так і не знайшов спонсорів, які б профінансували відкачку підґрунтових вод. Сподівався залучити військових курсантів до відновлення опорного пункту (лінії окопів. – Ред.). Шкода, що нічого з цього не вийшло».

Зараз на батарею приходять лише двоє людей — завгосп і сторож, який наглядає за закритим у лютому 2022 року музеєм. Вони навіть не намагаються щось зробити, аби зберегти меморіал. Те, що він досі не перетворився на смітник, — заслуга «Міськзелентресту», який доглядає за парковою зоною, і підприємців, що працюють на 411-й та організували прибирання території.

Власник павільйону з кавою та хот-догами Віктор (ім’я змінене) розповів «Думській», що у всіх тут укладені договори з історико-краєзнавчим музеєм.

«Ні, це не оренда, а пайова участь у утриманні об’єкта благоустрою. Я плачу за свій кіоск 60 тисяч гривень на рік, є ті, хто викладає і більше. Мені здається, цього з головою мало б вистачати на підтримання батареї у нормальному стані, але гроші явно витрачаються на що завгодно, тільки не на 411-ту».

Ми поспілкувалися з Віктором у перші дні березня. Вже тепло, але людей на батареї небагато.

«Так, людей усе менше й менше. Багато хто виїжджає. На початку 2022 року батарею намагалися уникати: над нею вибухали ракети, з моря стріляли кораблі. Згодом сюди привезли трофейну російську техніку, це стало поштовхом, на батарею знову потягнулися люди. Але зараз боюся, що все буде тільки гірше. Багато хто вже закрив тут свій бізнес, інші теж замислюються», – зітхає підприємець.

Ми попросили прокоментувати ситуацію на батареї виконувача обов’язків директора краєзнавчого музею Юрія Слюсаря. Хотіли дізнатися у нього, зокрема, скільки там діє договорів пайової участі, які суми отримує установа та на що витрачає. А ще — чому досі закритий музей (співробітники розповіли нам, що більшість експонатів звідти вивезли на Гаванну, до головної будівлі Краєзнавчого)? Адже зараз жодної загрози немає, він міг би теж приносити дохід. Керівник пообіцяв відповісти на всі питання за тиждень, але коли цей термін минув, несподівано зажадав направити їх у письмовій формі. Що ж, ми це зробили і з нетерпінням чекаємо на коментар.

До речі, нещодавно музей уклав новий договір на охорону своїх об’єктів, збирається витратити майже 2 млн грн. Проте 411-та батарея до списку охоронюваних не потрапила. Сподіваємося, пан Слюсар прояснить і цей момент.

ДОЛЯ ПІДВОДНОГО ЧОВНА

У знавців і шанувальників військової історії найбільше занепокоєння викликає човен — єдиний в Україні й один із небагатьох у Європі підводний корабель, якому пощастило стати музейним експонатом і пам'ятником. До Другої світової війни він, звісно, жодного стосунку не має. Це одиниця проєкту 615 (Quebec за класифікацією НАТО), побудована в 1950-х. Представниця унікальної серії машин, здатних пересуватися під водою на дизельному ходу, не викидаючи на поверхню повітрозабірник-шноркель.

Якихось особливих подвигів «наша» субмарина не зробила, у бойових діях участі не брала, і в 1979-му її благополучно списали. Уже готувалися відправити на металобрухт, як раптом одеському міськкому КПРС терміново знадобився підводний човен, щоб виставити на меморіалі, який створювали. Власне, партійні функціонери хотіли роздобути одиницю флоту, що брала участь у Другій світовій, але такої просто не знайшли. Тому одеситам віддали списану М-296. Перед відправкою до Одеси з човна зняли все обладнання, а корпус розпиляли на частини. Збирали корабель уже на території меморіального комплексу, де він і красується досі, зображуючи героїчну «Малютку». Багато було розмов про те, щоб привести до ладу відсіки і влаштувати в них музей, але, на жаль, до справи так і не дійшло.

Що стосується 615-го проєкту загалом, то він виявився досить невдалим. Насамперед — через високу пожежонебезпеку енергетичної установки. Підводники прозвали ці човни «запальничками», і вони не раз виправдовували своє прізвисько. У 1956-му році зниження частки кисню в газовій суміші спровокувало об'ємний вибух на М-259, яка проходила випробування у Фінській затоці. Загинули четверо моряків, ще шестеро дістали важкі травми та опіки. Через рік схожа аварія спричинила пожежу на човні М-256. Тоді врятували лише сімох (із 33) членів екіпажу.

Другим важливим недоліком проєкту було те, що робота дизеля за замкнутим циклом супроводжувалася шумом, який демаскував човни. Тому в першій половині 1970-х на проєкті остаточно поставили хрест. Розвитку він не отримав.

Як би там не було, наша «крихітка» — унікальна. Це справжнісінька пам'ятка техніки, причому збережена в повному корпусі. І стан його не просто жахливий, він, як кажуть фахівці, катастрофічний.

«Боюся, що корозія там набула незворотного характеру, і реставрації об'єкт не підлягає, — каже військовий історик Родін Ларченков. — Щоб його відновити, більшу частину конструкцій доведеться створювати заново. Хто цим займатиметься, особливо зараз, в умовах війни? Ніхто».

Тієї ж думки дотримується і Василь Прокоф'єв, колишній науковий співробітник музею, а нині — військовослужбовець.

«Думаю, човну залишилося жити максимум рік-другий. Розсиплеться», — сумно констатує він.

КОНЦЕПЦІЯ

Якщо говорити про відновлення й оновлення меморіалу (а ми сподіваємося, що колись це станеться), то не обійтися без серйозної дискусії з приводу його концепції. У нинішньому вигляді, що відображає пізньорадянський погляд на історію Другої світової війни і, зокрема, оборону Одеси 1941 року, комплекс явно вичерпав себе. Потрібні нові підходи, вважає оглядач «Думської» Віктор Босняк.

«Батарея має стати повноцінним військово-історичним музеєм просто неба, що відображає всі епізоди військової історії міста, — каже він. — Потрібно провести грамотне зонування, відновити наявні та додати нові об'єкти, зокрема сучасні. Пам'ятаю, у 2022 році великий успіх мала невелика експозиція спаленої російської техніки. Потім її чомусь прибрали. Треба якось подумати про розміщення комерційних об'єктів, зараз це хаос і жах. Прибрати непотрібні та застарілі елементи. Завершити декомунізацію і деколонізацію. Ну і звісно, меморіал має мати прозору схему фінансування».

Автор — Микита Горемика